Анемометри

анемометри
Анемометри:
а - ручний крильчатий (вентиляційний);
б - ручний форми;
в - ручний індукційний

Анемометри - це прилади для вимірювання швидкості руху повітря. В санітарно-гігієнічних цілях найбільш часто використовуються наступні види анемометрів.
Ручний крильчатий (вентиляційний) анемометр призначений для вимірювання швидкості направленого повітряного потоку в трубопроводах і каналах вентиляційних пристроїв. Поріг чутливості приладу 0,2 м/сек. Межа виміру 0,3-0,5 м/сек. Приймальна частина приладу - легке вітрове колесо (крильчатка) (рис., а, 1), захищений металевим кільцем для захисту від механічних пошкоджень. Рух осі крильчатки передається на систему зубчастих коліс, що приводять у рух стрілки лічильного механізму (рис., а, 2).
Ручний чашковий анемометр служить для визначення середніх швидкостей вітру. Приймальна частина приладу - вертушка (рис., б, 1) з чотирьох порожнистих півкуль, звернених опуклими поверхнями в одну сторону. Рахунковий механізм (рис., б, 2) укладений в пластмасову коробку. Вертушка закріплена на металевій осі, нижній кінець якої пов'язаний з рахунковим механізмом; дротяні дужки (рис., б, 3) служать для захисту вертушки від випадкових пошкоджень. Три стрілки на циферблаті приладу показують число оборотів півкуль навколо осі: велика - число одиниць і десятків, а дві маленькі - число сотень і тисяч. Межа вимірювання швидкості повітря від 1 до 20,0 м/с; поріг чутливості 0,8 м/сек.
Крім описаних анемометрів з механічним лічильником, промисловість випускає прилади з електричним лічильником. До них відноситься ручний анемометр індукційний АРІ-49 (рис. в).
Правила роботи з анемометром: прилад піднімають у витягнутій руці (або закріплюють на жердині), орієнтуючи його за струмом вітру. Спостереження ведуть протягом 10 хвилин. При користуванні першими двома анемометрами з механічними лічильниками швидкість руху повітря визначають за поверочному свідченням, доданому до приладу; при користуванні АРІ-49 переказних обчислень не потрібно, швидкість вітру (м/с) вказано на шкалі анемометра.

Анемометри (від грец. anemos - вітер і metred - вимірюю) - це метеорологічні прилади для вимірювання елементів вітру. Повітряні потоки характеризуються швидкістю та напрямком. Анемометрами можна визначити один з цих елементів (зазвичай швидкість) або обидва. В медично-санітарній практиці анемометри застосовують для спостережень за рухом повітряних потоків у відкритій атмосфері; однак набагато частіше ними користуються у закритих приміщеннях: в лабораторних і виробничих умовах для вимірювання швидкості повітряних потоків у всмоктувальних і припливних отворах механічної та природної вентиляції з метою визначення її ефективності при дослідженні метеорологічних умов в робочих приміщеннях промислових підприємств, у громадських будівлях та ін. Приладом вимірюють середню швидкість потоків за певний проміжок часу (її зазвичай висловлюють в м/с). Принцип дії більшості анемометрів заснований на явищі силової (динамічної) тиску, що чиниться повітряним потоком на зустрічну перешкоду; швидкість при цьому визначається за силою тиску потоку на рухому жорстку систему приладу (аеродинамічні анемометри). Існують прилади для визначення швидкості повітряних потоків так званим манометричним способом; їх сприймає частиною є трубка Піті (підпірна, або пневмометрическая, трубка). Нарешті, швидкість повітряних потоків можна визначити і за величиною охолодження попередньо нагрітого тіла під дією вимірюваного повітряного потоку (див. Кататермометр).
Напрямок руху повітряних потоків визначається найчастіше флюгаркой - платівкою клиноподібної форми з противагою; зустрічається флюгарка з двох пластинок, розташованих під кутом 20°, така флюгарка більш чутлива. Напрямок вітру позначається найменуванням країни світу, звідки він дме; точки горизонту, звідки вітер дме, називаються румбами; горизонт поділяється на 8 або 16 румбів (рис. 1). У гігієнічній практиці враховують зазвичай панівні (домінуючі) напрямку вітрів у даній місцевості; вони визначаються шляхом тривалих (зазвичай протягом року) щодобових спостережень. На цій підставі складається графік або так звана роза вітрів (рис. 2), що виражає процентне співвідношення за рік кількості випадків вітрів за кожний день по кожному румбу і днів штилю. Напрямок переважаючих вітрів має важливе гігієнічне значення: їх обов'язково враховують при плануванні населених місць(див.), при будівництві лікувально-профілактичних закладів (лікарень, санаторіїв та ін), а також при розміщенні промислових підприємств і спортивних споруд.
У гігієнічній практиці користуються наступними видами анемометрів. Ручний анемометр (чашковий, Фюсса) (рис. 3) - портативний, зручний в роботі, широко поширений в санітарній практиці прилад. Приймальна його частина являє вертушку з 4 порожнистих півкуль (чашок), закріплену на металевій осі, нижній кінець якої пов'язаний з рахунковим механізмом. Стрілки на циферблаті приладу показують число оборотів півкуль навколо осі: велика - число одиниць і десятків, а дві маленькі - число сотень і тисяч. Для включення і виключення лічильника обертів на коробці приладу є важіль і два кільця. Гвинт, прикріплений до анемометра знизу, призначений для установки приладу на жердині висотою 2 м. Вимірювання швидкості вітру: записують показання всіх стрілок (на малих циферблатах враховують тільки цілі поділу), встановлюють прилад на жердині суворо вертикально (у відкритій атмосфері краще тримати прилад в витягнутою вгору руці), ставши обличчям проти вітру (шкала анемометра звернена до спостерігача), вичікують 1-2 хв., поки не настане повна швидкість обертання вертушки, після чого шнуром включають анемометр (рис. 4) і одночасно секундомір; спостереження ведеться протягом 10 хв. Обчисливши різниця між двома показами лічильника (вихідним і після 10 хв. роботи анемометра) і розділивши цю величину на час спостереження, виражене у секундах, отримують число оборотів в 1 сек. Ця величина приблизно відповідає шуканої швидкості руху повітряного потоку; для отримання більш точної величини користуються таблицею для перекладу числа обертів на швидкість (додається до кожного приладу). Прилад служить для визначення середніх швидкостей вітру в межах 1,0-20,0 м/сек.
Крильчасті анемометри з млинком (вентиляційні). Приймальною частиною їх служить крильчатка (млинок) з легких металевих лопат, посаджених на з'єднану з лічильником обертів горизонтальну вісь. Прилади особливо чутливі і тому застосовуються для вимірювання швидкостей повітряних потоків в каналах вентиляційних установок.
Ручний крильчатий анемометр (вентиляційний) (рис.5). При роботі прилад орієнтується по потоку так, щоб лічильний механізм був позаду потоку щодо крильчатки; для подолання інерції опору приладу досить крильчатці обертатися вхолосту всього 0,5 хв; тривалість спостереження обмежується 2 хв.; порядок розрахунку середньої швидкості потоку такою ж, як у попереднього типу анемометра; межі вимірювання швидкості повітряних потоків 0,3 - 5,0 м/с.
Вентиляційний диференціальний анемометр (рис. 6) забезпечений невеликий повітродувкою з вентилятором, приводить мельничку в рух. Це пристосування служить для подолання інерції опору приладу і тим самим значно підвищує його чутливість: їм можна виміряти швидкість, починаючи з 0,02 м/сек.
Працюють з анемометром так: заводять ключем механізм вентилятора (поза сферою дії потоку повітря), включають лічильник, записують швидкість обертання крильчатки під дією вентилятора. Потім знову заводять пружину вентилятора і ставлять анемометр так, щоб повітряний потік був спрямований у бік крильчатки, знову відзначають показання лічильника; різниця між другим і першим показаннями приладу покаже швидкість повітряного потоку.


Електричні анемометри. До приладів з електричними тахометрами (механізми для визначення числа обертів) відносяться: індукційний анемометр і контактний анемометр. Приймальна частина ручного індукційного анемометра (рис. 7) - трехчашечная вертушка, вісь якої пов'язана з магнітною системою (генератором електроструму); шкала приладу градуйована в м/сек; межі вимірювання швидкості потоків 0,2-30,0 м/сек. Працюють з приладом, як із звичайним ручним анемометром (Фюсса). Для підвищення точності слід провести кілька вимірів з інтервалом в 0,5 хв. і взяти середнє значення.
Анеморумбометры - прилади, призначені для визначення швидкості і напрямку вітру. Найпростіший з них - флюгер Вільда (рис. 8), вживаний головним чином в лікувально-профілактичних установах, на пляжах, майданчиках для повітряних ванн і т. п. При обертанні флюгарки дошка завжди приймає положення, перпендикулярне до напрямку вітру, і під тиском останнього відхиляється від прямовисного положення на той чи інший кут. За положенням відхиленої дошки, користуючись штифтиками-покажчиками, визначають швидкість вітру; у приладі є дві дошки: легка (200 г) для вимірювання швидкостей, що не перевищують 20 м/сек, і важка (800 г) для швидкостей до 40 м/сек. Наближену швидкість вітру можна визначити, помножившпи номер штифтика на 2 (при користуванні легкої дошкою) або на 4 (при користуванні важкої дошкою). Флюгер для спостережень встановлюють у відкритому місці на сухому гладкому стовпі висотою 8-10 м штифтик з буквою З (N) повинен бути встановлений на Північ (за компасом або по полуденної лінії, тобто по меридіану даного місця).
Електричний анеморумбометр (рис. 9) - прилад чашкового типу. Принцип його дії заснований на перетворенні механічної енергії, що розвивається обертанням вертушки, в електричну; генератором енергії є постійний магніт (розташований у верхній нерухомої частини приладу); напруга одержуваного струму вимірюється милливольтметром, шкала якого градуйована в м/сек. Покажчиком напряму вітру в приладі служить флюгарка.
Манометричний спосіб вимірювання швидкості вітру. Спосіб досить зручний для визначення швидкості руху повітря в трубопроводах і, зокрема, в повітроводах механічної вентиляції з метою розрахунку її ефективності. Приладами безпосередньо вимірюється тиск повітряного потоку, на основі чого розраховується швидкість його руху. Для визначення тиску користуються трубкою Прандтля (рис. 10), що включається в рідинний манометр.
Вона складається з двох металевих трубок, впаянных одна в іншу. Приймальний кінець приладу (тобто той, який вводиться в просвіт повітроводу) влаштований так: внутрішня трубка має один отвір (на рис. в точці 1), зовнішня - декілька отворів(2, 2', 2", 2"'), розташованих радіально (на малюнку - в місці розрізу а - б); нижні кінці трубок за допомогою коротких гумових шлангів приєднуються до рідинному манометру; найпростіше користуватися U-образної скляною трубкою, заповненою до половини висоти водою і закріпленої на шкали з міліметровими поділками (рис. 11). Вимірявши різниця висот води в обох колінах, виражену в мм вод. ст., обчислюють (наближено) швидкість повітряного потоку за формулою: v = 4 √h м/сек, де h - величина тиску в мм вод. ст. (по манометру; зазвичай береться середня цифра з декількох вимірювань в різних точках повітроводу). Для точних вимірювань користуються мікроманометром.

Рис. 1. Схема розташування румбів.
Рис. 2. Роза вітрів з переважаючим північно-західним напрямком вітрів.
Рис. 3. Ручний чашковий анемометр.
Рис. 4. Включення і вимикання анемометра шнуром. Рис. 5. Ручний крильчатий (вентиляційний) анемометр.
Рис. 6. Вентиляційний диференціальний анемометр. Праворуч - схема дії повітряного потоку, що утворюється під дією вентилятора.
Рис. 7. Ручний індукційний анемометр.
Рис. 8. Флюгер Вільда: 1 - флюгарка; 2 - вертикальний стрижень; 3 - трубка флюгарки; 4 - противага; 5 - муфта для прутиків покажчиків румбів; 6-8-покажчик швидкості, металева дошка, рама і дуга з занумерованными штифтиками від 0 до 7.
Рис. 9. Електричний анеморумбометр (схема): 1 - вертушка; 2 - магніт; 3 - з'єднувальні проводи; 4 - кнопка; 5 - покажчик швидкості.
Рис. 10. Трубка Прандтля.
Рис. 11. Манометр U-подібної трубки з водою.