Велика Жовтнева соціалістична революція поклала початок справжнього народного охорони здоров'я. Лікарні в СРСР тісно пов'язані з усією системою позалікарняної допомоги та здійснюють синтез превентивної (попереджувальної) і лікувальної допомоги. Радянські лікарні беруть активну участь у всіх заходах щодо запобігання і ліквідації інфекційних захворювань, а також у боротьбі за зниження загальної захворюваності населення.
Швидке зростання кількості ліжок після Великої Жовтневої соціалістичної революції відбувається в основному в результаті будівництва лікарень в нових промислових центрах, містах та в сільських місцевостях.
Особливо швидко розвивалася лікарняна мережа в національних союзних республіках.
У містах лікарні тісно пов'язані з поліклініками, що забезпечує високий рівень діагностики та лікування. Об'єднання лікарень і поліклінік було розпочато в містах у 1947 р., а в 1949 р. були встановлені нова номенклатура лікувальних установ, типові категорії лікарні та приблизна структура їх в залежності від кількості ліжок у стаціонарі.
Номенклатура лікарні: дільнична сільська, районна, сільська і міська, міська, обласна (крайова, республіканська), шпиталь (для інвалідів Вітчизняної воїни), психіатрична, туберкульозна, інфекційна.
Постановою Центрального Комітету КПРС і Ради Міністрів СРСР (січень 1960 р.) «Про заходи по дальшому поліпшенню медичного обслуговування та охорони здоров'я населення СРСР» були намічені широкі заходи з розвитку лікувальної та профілактичної допомоги в країні, зокрема по значному розширенню лікарняному і поліклінічної допомоги населенню. Зазначеною постановою було визначено, що в містах повинні будуватися тільки великі Ст. - на 300, 400, 600, 800, 1000 ліжок і більше, а в сільських районах - на 100, 200 ліжок і більше. Для дільничних сільських лікарень мінімальна потужність була встановлена в 35 ліжок.
До початку 1965 р. забезпеченість лікарняними ліжками населення СРСР становила 10,6 на 1000 чол. (проти 6,5 в 1955 р.). Після опублікування Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, підвищилися якість і культура обслуговування хворих у стаціонарах, зросла майстерність лікарів-фахівців та середнього медперсоналу.
У стаціонарних лікувальних закладах освоєні і широко застосовуються на практиці сучасні досягнення мед. науки і техніки в області діагностики і лікування.
Високого рівня розвитку досягли також всі основні спеціалізовані види лікування.
При спеціалізованих диспансерах (протитуберкульозних, онкологічних та інших) організовуються стаціонари. Це дозволяє забезпечити надання спеціалізованої допомоги населенню безпосередньо при диспансерах. Розвиток стаціонарних установ характеризується: 1) швидкими темпами і широким розгортанням нових ліжок; 2) укрупненням існуючих та будівництвом нових, переважно великих багатопрофільних Ст.; 3) створенням спеціалізованих відділень по особливо дефіцитним профілів (онкології, фтизіатрії, нейрохірургії, урології, легеневої і серцево-судинної хірургії тощо).
Велику увагу було приділено реорганізації великих багатопрофільних республіканських, крайових і обласних лікарнях у найважливіші центри спеціалізованої мед. допомоги для сільського населення. Це дозволило підвищити середню коечную потужність республіканських та обласних лікарень до 460 ліжок у 1962 р. проти 358 у 1950 р.
Ці лікарні оснащені сучасною діагностичною і лікувальною апаратурою, мають висококваліфіковані медичні кадри.
Одночасно розширюються районні та дільничні лікарні на селі. Особливу увагу звернено на розвиток багатопрофільних сільських районних Б. Створення міжрайонних, а потім центральних районних Б. значно наблизило до сільського населення висококваліфіковану спеціалізовану мед. допомога. За минулі роки вдосконалювався медико-санітарне обслуговування робочих промислових підприємств, розвивалися стаціонари при медико-санітарних частинах.
З року в рік збільшується кількість ліжок у дитячих стаціонарах, проводиться спеціалізація відділень та оснащення дитячих Б. сучасним обладнанням. Важливим показником діяльності лікарні є зниження летальності серед госпіталізованих хворих. У 1962 р. порівняно з 1955 р. летальність у міських стаціонарах від виразкової хвороби знизилася на 31%, від кардіосклерозу - на 36%, від судинних ураженні мозку - на 35%, від гіпертонічної хвороби ІІ ст. - на 13%. В стаціонарах сільських місцевостей показник летальності за ті ж роки також знизився з 1,2 до 0,9%.
