Сторінки: 1 2 3

Боротьба з алкоголізмом в СРСР

  • Основні етапи боротьби з алкоголізмом в дореволюційній Росії
  • Радянський уряд одразу оголосив саму рішучу боротьбу з самогоноварінням і зловживанням алкогольними напоями. Рада Народних Комісарів РРФСР 19 грудня 1919 р. прийняв постанову «Про заборону на території РРФСР виготовлення та продаж спирту, міцних напоїв і не відносяться до напоїв спиртовмісних речовин» («Известия ВЦИК» від 1 січня 1920 р.). Ця постанова передбачала суворі заходи покарання (не менше 5 років тюремного ув'язнення з конфіскацією майна) за самогоноваріння, купівлю та продаж самогону.
    Боротьба за тверезість знайшла відображення у Програмі РКП (б), прийнятій на VIII з'їзді партії в 1919 р. Алкоголізм як соціальне явище був поставлений в один ряд з туберкульозом та венеричними хворобами.
    В. І. Ленін рішуче виступав проти пияцтва, проти спроб отримання прибутків за рахунок продажу спиртних напоїв. У своїй доповіді про продовольчу податок на X Всеросійської конференції РКП (б) в 1921 р. він вказував, що в торгівлі доводиться рахуватися з тим, що запитують, але «...на відміну від капіталістичних країн, які пускають вхід такі речі, як горілку та інший дурман, ми цього не допустимо, тому що, як би вони не були вигідні для торгівлі, але вони поведуть нас назад до капіталізму, а не вперед до комунізму...».. В бесіді з Кларою Цеткін (1920) Ст. І Ленін зовсім виразно висловив своє ставлення до цього питання: «Пролетаріат - висхідний клас. Він не потребує в сп'янінні, яке оглушало б його або збуджувало. Йому не потрібно... сп'яніння алкоголем. Він черпає сильне спонукання до боротьби в положенні свого класу, в комуністичному ідеалі».
    У перші роки Радянської влади, коли в країні було заборонено продаж спиртних напоїв, боротьба з алкоголізмом спрямовувалась головним чином проти самогоноваріння і виражалася в адміністративних заходах. Як зазначалося у розділі III, загрозливе зростання самогоноваріння на початку 20-х років, відносна безуспішність адміністративних заходів по боротьбі з ним змусили Радянський уряд покласти на державу виробництво і продаж горілки. Н. А. Семашко в 1926 р. писав, що ми випускаємо горілку, щоб витіснити шкідливий самогон, але і горілка шкідлива, потрібно вести боротьбу саму рішучу і непримиренну і проти горілки, і проти самогону.
    Н. А. Семашко вважав, що такий століттями укорінений звичай, як пияцтво, не можна знищити простим формальним забороною продажу і виробництва спиртних напоїв, проте в кінцевому рахунку треба тримати курс на припинення продажу горілки. Припинити її продаж можна тільки тоді, коли маси будуть підготовлені до цього.
    Вимушена торгівля горілкою супроводжується посиленням боротьби з алкоголізмом і пияцтвом. Журнал «За тверезість», що видається у Харкові, в 1929 р. писав, що боротьба за тверезий і здоровий побут так само серйозна і необхідна, як боротьба з білими в епоху громадянської війни, як боротьба з розрухою, як боротьба з класовим ворогом.
    В березні 1927 р. РНК РРФСР приймає постанову «Про заходи обмеження продажу спиртних напоїв», що передбачає заборону продажу спиртних напоїв неповнолітнім та особам, які перебувають у стані сп'яніння, а також продажу спиртних напоїв у буфетах і культурно-просвітніх установах.
    XV з'їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.), який прийняв перший п'ятирічний план і взяв курс на індустріалізацію країни, в числі найважливіших завдань, спрямованих на підвищення культури, перебудову побуту, зміцнення трудової дисципліни, розглядав і питання боротьби з алкоголізмом.
    Поряд з державними заходами по боротьбі з алкоголізмом і пияцтвом активізується діяльність громадських організацій. У травні 1927 р. видається постанова ВЦВК і РНК РРФСР «Про організацію місцевих спеціальних комісій з питань алкоголізму», в завдання яких входило залучення в протиалкогольної боротьбу широких верств робітників і селян, вивчення причин алкоголізму, узгодження заходів, розроблених різними установами і організаціями на місцях, вишукування засобів та сприяння в організації лікувально-профілактичних і культурно-освітніх установ по боротьбі з алкоголізмом. Такі комісії і комітети стали створюватися в багатьох містах і великих селищах. Їх керівниками обиралися досвідчені партійні і радянські працівники. По всій країні шириться протиалкогольну рух, на підприємствах створюються противоалкогольные клітинки, які стають осередками боротьби за перебудову побуту і оздоровлення населення. У Москві в 1928 р. налічувалося 239 таких осередків, з них 169 на фабриках і заводах. У складі цих осередків було близько 5500 робітників.