Сергій Петрович Боткін

боткінВеликого російського клініциста Сергія Петровича Боткіна по праву називають одним з основоположників вітчизняної геронтології.
Він народився в Москві в 1832 році в сім'ї великого торговця чаєм, однак не пішов по стопах батька, як тоді нерідко водилося, а вибрав інший шлях - служіння науці.
Закінчивши Московський університет і одержавши диплом лікаря з відзнакою і звання доктора медицини, С. П. Боткін бере участь в Кримській кампанії в загоні чудового російського хірурга Н. І. Пирогова. Після цього деякий час вправлявся в медицині за кордоном. Повернувшись на батьківщину, організував першу в Росії клінічну лабораторію.
Першим з російських медиків С. П. Боткін велику увагу став приділяти проблемі нервових центрів. Він приходить до висновку: цілісність людського організму визначається нервовою системою. «Вона,- писав Боткін,- регулятор його зовнішньої і внутрішньої діяльності, що забезпечує життя». З зовнішньої середовищем пов'язана і всяка хвороба людини, його цілісність організму, діяльністю якої керує нервова система. Так була створена знаменита теорія нервизма.
Про значення теорії Боткіна В. П. Павлов писав: «Сергій Петрович був найкращим втіленням законного й плодотворного союзу медицини з фізіології - тих двох родів людської діяльності, які на наших очах споруджують будівлю науки про людський організм і обіцяють у майбутньому забезпечити людині її найкращі щастя - здоров'я і життя...»
Вже на схилі років Боткін безпосередньо звернувся і до проблеми довголіття. Його надзвичайно зацікавило питання патології і фізіології старості. Боткін запропонував детально обстежити більше 2 тисяч мешканців петербурзьких богаділень. За результатами обстеження він прочитав лікарям міста ряд цікавих лекцій, в яких розвинув перед присутніми свої погляди на зміни, які відбуваються в старечому організмі.
Склероз кровоносних судин без захворювань Боткін вважав фізіологічної старістю, а старіння, що супроводжується хворобами, відносив до патологічної старості.
При ретельному дослідженні виявилося, наприклад, що найбільша кількість ожирілих припадає на вік 60-70 років, коли літні люди частіше зловживають надмірним харчуванням. Таких виявилося 57 відсотків від загальної кількості, і всіх їх віднесли до групи «фізіологічного старіння». Було помічено також, що розширення вен зустрічається частіше у жінок, ніж у чоловіків; у людей похилого віку пульс рідше, ніж у старих жінок. Стенокардія («грудна жаба») у «старих, призреваемых в богадільнях, виявилася стражданням рідкісним». Очевидно, в цих умовах літні люди хвилювалися менше, ніж у звичайному житті.
Аналізуючи дані обстеження, Боткін і його учень А. А. Кадьян, згодом відомий хірург, прийшли до висновку, що атеросклероз, емфізема, дряхлість, поганий слух, слабкий зір та інші хвороби - зовсім не обов'язкові супутники старості. Це, стверджував Боткін, ознаки передчасного, патологічного старіння, хворобливі явища, з якими можна і треба боротися. Великий вчений вважав, що людина, безсумнівно, може прожити значно довше, ніж він живе зараз, необхідно тільки детально, крок за кроком дослідити механізми старіння. Лише зрозумівши їх зміст, можна спробувати якось на них впливати, навчитися керувати процесами старіння.
Таким чином, майже століття тому Сергій Петрович Боткін підняв питання про необхідність вивчення процесів зміни організму при старінні і зробив перші кроки на шляху науки, яка лише зараз починає серйозне свій розвиток.
Звичайно, і інші російські вчені приділяли проблемам довголіття пильну увагу. Так, наприкінці XIX - початку XX століття вітчизняна медицина збагатилася цікавими дослідами Івана Ромазовича Тарханова. Тоді ж розпочав свою роботу і відомий російський вчений М. С. Мільман. Старіння він пояснював як процес кисневого голодування клітин кори головного мозку і всього організму в цілому. Тут також слід згадати і про працях таких видатних учених, як С. В. Метельников, М. С. Маслов, Д. Ю. Шмідт, Р. Н. Сперанський, А. В. Паладії.