Карціноід (від грец. karkinos - рак, пухлина і eidos - подібність) відноситься до рідко зустрічається злоякісних пухлин епітеліального походження. Перше найбільш чітке морфологічне опис цього захворювання було дане ще в кінці минулого століття Lubarsch (1888). У 1907 р. Oberndorfer запропонував термін «карціноід». Автор вважав, що за своєю гістологічної картині пухлина нагадує солідний рак, проте, на відміну від останнього, вона не метастазує.
Надалі, до початку 50-х років нашого століття в літературі карціноід розглядався як доброякісна пухлина. У 1914 р. Gosset і Masson показали, що карциноиды виникають в результаті автономної проліферації аргентофільних (энтерохромаффинных) клітин Кульчицького, закладених у нервових сплетеннях підслизового шару. Подібний погляд поділявся А. М. Абрикосовим (1919).
Dockerty і Aschbrun (1943) переконливо показали злоякісну природу карциноида. Зазначена пухлина має здатність до інтенсивного зростання і дає метастази в різні органи (Sauer, 1958, 1963). Kanlor (1961) пропонує розглядати карциноиды як потенційно злоякісні ураження шлунково-кишкового тракту.
Літературні дані про частоту карциноида ґрунтуються головним чином на результати патологоанатомічних розтинів. Ritchie (1956) спостерігав карціноід в 0,14-0,34% всіх аутопсій.
Moertel і співавт. (1961) проаналізували секційний матеріал за 20 років (1938-1958 рр.) і на 14 852 розтину зустріли цю пухлину в 0,65% випадків. Майже одночасно Peskin і Orloff (1959) призвели зведені дані про частоту карциноида за кількома прозектурам великих лікувальних установ. За їх даними, ці пухлини зустрілися в 0,08% випадків на 175 891 розтин.
За даними Roth (1961) і Е. Р. Гуровий і Ю. А. Ловчева (1966), карціноід найчастіше розташовується в апендиксі (65-90%). Інші 10-35% випадків розподіляються між клубової, толстой, дванадцятипалої і прямою кишкою, шлунком, підшлунковою залозою, жовчним міхуром, яєчником, яєчком, бронхами. Клубова кишка найчастіше уражається карциноидом. Пухлина, що знаходиться в апендиксі, дуже рідко метастазує, в той же час карціноід клубової кишки дає метастази в 65-75% випадків. До 1959 р. в літературі з'явилися описи 225 випадків первинного карциноида прямої кишки. За даними Peskin і Orloff, з кожних 15-20 карциноидов шлунково-кишкового тракту вказана локалізація пухлини мала місце у 1 випадку. Avulo (1969), однак, спостерігав карциноиды в червоподібному відростку тільки у 37,7% хворих, а в прямій кишці - у 45,2%.
Частота метастазів карциноида прямої кишки коливається, за різними авторам, від 8 до 40%.
Askergren і Hillemins (1964) описали 26 первинних карциноидов, що виходять із слизової бронхів.
Карціноід майже однаково часто зустрічається серед чоловіків і жінок. Середній вік хворих з карциноидом апендикса виявився рівним 25, а при інших локалізаціях - 55 років (Jones і Gunkmer, 1961).
До середини поточного сторіччя літературні дані про карциноїді носили найчастіше описовий характер. У 1952 р. Biorck і співавт. повідомили про випадок раптової смерті 19-річного юнака з задишкою і незвичайним ціанозом. При розтині були виявлені карціноід клубової кишки, стеноз гирла легеневої артерії та недостатність тристулкового клапана надалі в літературі були наведені цілі серії подібних спостережень, причому в них, як правило, зустрічався карціноід з множинними метастазами. Найбільш детально зазначені зміни були вивчені шведськими вченими (WaldensTrom, 1955, 1958; Thorson, 1954, 1958, та ін), які назвали цей комплекс патологічних порушень «карциноидным синдромом» або «функціонуючим карциноидом». У складний симптомокомплекс включаються розлади гемодинаміки, своєрідні вазомоторні та шкірні ураження (синдром почервоніння - flushing syndrome), зміни шлунково-кишкового тракту, бронхів, правого відділу серця і легеневої артерії. За даними Sauer (1963), карциноїдний синдром зустрічається в середньому у 7% хворих з карциноидом різної локалізації. Moertel і співавт. (1961) вважають, що при карциноїді з метастазами в печінку, карциноїдний синдром спостерігається в 1/3 випадків.
