Закритою називається така травма головного мозку, при якій, м'які тканини і кістки черепа залишаються цілими або пошкоджені частково (поранення м'яких тканин, тріщини кістки). Будь-яку закриту травму головного мозку слід завжди розглядати як серйозну. При закритій черепно-мозковій травмі, як в мозку, так і у всьому організмі, розвиваються складні патофізіологічні процеси, причому в одних випадках спостерігається підвищення внутрішньочерепного тиску, в інших - його падіння; нерідко виникають порушення мозкового кровообігу.
Повноцінних статистичних даних про закритих черепно-мозкових травмах у спортсменів в спеціальній літературі ми не знайшли. Більшість авторів вказують, що у спортсменів вони становлять від 12 до 18 % всіх травм. Найбільш часто закриті черепно-мозкові травми, у тому числі і на повторні, зустрічаються в боксі, велосипедний та кінний спорт, слаломі, стрибках на лижах з трампліну, гандболі, футболі, спортивної гімнастики.
Незалежно від тяжкості травма викликає розсіяні структурні зміни в мозку. В одних випадках вони оборотні, в інших настають стійкі порушення. Клінічними та експериментальними дослідженнями Ю. Л. Курако (1973, 1979) встановлено, що в гострому періоді травми наступає деформація стінок судин головного мозку (артеріол, капілярів, венул), виникає порушення венозного кровотоку.
200 років лікарі користуються класифікацією французького лікаря Petit, який виділив 3 форми закритих ушкоджень мозку: струс (commotio), забій (contusio) і здавлення (compressio). Ця класифікація зручна для практичного використання, відображає генез патологічних змін і визначає клінічну характеристику стану хворого.
Травми головного мозку тяжкого ступеня нерідко поєднуються з тріщинами і переломами кісток склепіння та основи черепа, ушкодженням мозкових оболонок, судин. При переломі піраміди скроневої кістки спостерігається кровотеча з вуха: крім того, при тріщинах і переломах основи черепа можуть мати місце виражена симптоматика з боку черепних нервів, кровотеча з вух, носа, рота, менінгеальні симптоми, синці навколо очей («окуляри») при відсутності місцевого удару, назальная і вушна ликворея.
При своєчасної госпіталізації і правильному лікуванні клінічні симптоми черепно-мозкової травми поступово зменшуються. Терміни клінічного одужання дуже індивідуальні. Після виписки зі стаціонару хворі тривалий час скаржаться на головні болі, запаморочення, поганий сон, зниження пам'яті і працездатності. Це пояснюється порушенням корково-підкоркових взаємовідносин, одним з проявів якого є розлад функцій стовбурових і вегетативних утворень. В порожнині черепа порушуються нормальна венозна гемодинаміка і ліквородинаміка. У віддаленому періоді черепно-мозкової травми, особливо середнього і важкого ступеня, спостерігаються порушення психіки і зниження інтелекту.
Причини закритих черепно-мозкових травм у спортсменів представлені в табл. 19.
| Причини травм | Кількість випадків | |
| Абс. число | % від загального числа обстежених | |
| Травми від супротивника в єдиноборстві Падіння Дефекти матеріально-технічного забезпечення Слабке суддівство, порушення дисципліни Вулична, транспортна та побутова травми |
219 118 11 7 11 |
60 32 3 2 3 |
| Всього | 366 | 100 |
Струси головного мозку легкого ступеня мали 318 осіб (87%), середній - 29 (8%), тяжкого-19 осіб (5%). В92% випадків черепно-мозкова травма супроводжувалась втратою свідомості від 1 - 2 хв до 1 год і більше. Серед симптомів, що характеризують стійкий характер наслідків закритої черепно-мозкової травми, особливо середнього і важкого ступеня, спостерігалися спонтанний горизонтальний ністагм (20 %), анізокорія (35%), розширення вен або звуження артерій очного дна (10%), стійка гіпертензія (4 %).
