При відсутності явної загрози занесення холери вирішальна роль належить заходам, що регламентуються інструкціями і правилами по санітарній охороні території (див.) від завезення і розповсюдження карантинних та інших інфекційних захворювань. Важливе значення мають також общесанитарные заходи: охорона джерел водопостачання, санітарний нагляд за приготуванням, зберіганням і продажем харчових продуктів на підприємствах громадського харчування, боротьба з мухами, видалення і знешкодження нечистот і сміття, прищеплення санітарних навичок населенню.
До числа організаційних заходів входять: складання комплексного плану на випадок занесення холери, підготовка медичних працівників лікувально-профілактичних та санітарно-епідеміологічних установ, ознайомлення їх з діагностикою, лікуванням та заходами боротьби при холері.
Слід приділяти увагу оснащенню санітарно-бактеріологічних лабораторій з урахуванням необхідності масових досліджень, підготовки приміщень та транспорту для госпіталізації хворих на холеру, шлунково-кишковими захворюваннями та осіб, які спілкувалися з ними, створення запасу медикаментів, бактерійних препаратів та дезінфекційних засобів.
При явній загрозі занесення холери з прикордонних країн усі перераховані заходи повинні проводитися з великою строгістю, особливо в районах, прикордонних з неблагополучними по холері державами. Виключно важливе значення набуває своєчасне активне виявлення хворих шлунково-кишковими захворюваннями і поголовна провізорна госпіталізація їх з наступним бактеріологічним обстеженням. Трупи померлих від підозрілих на холеру захворювань, підлягають розкриттю і бактеріологічному дослідженню. Слід перевірити готовність усіх ланок лікувально-профілактичних установ та закладів санітарно-епідеміологічної служби.
Особливу увагу має бути надано охороні джерел водопостачання, контролю за вмістом залишкового хлору у водопровідній воді (не менше 0,2-0,3 мг на 1 л у периферичній мережі), бактеріологічному дослідженню води водопроводу, відкритих водойм, річок і передусім у тих випадках, коли останні беруть початок за кордоном. У ряді випадків показана вакцинація населення.
При занесенні холери на ту чи іншу територію розгортають комплекс протиепідемічних заходів, який включає заходи з раннього виявлення і госпіталізації хворих і вібріононосіїв, а також осіб, що стикалися з ними, перерви шляхів і факторів передачі та створення несприйнятливості населення до інфекції. В окремих випадках на неблагополучні по холері населені пункти накладають карантин (див.).
Заходи щодо джерел інфекції у системі заходів боротьби з холерою грають провідну роль. Враховуючи поліморфізм клінічних проявів при холері, важливо забезпечити раннє, активне (шляхом подвірних обходів) виявлення не тільки явно хворих холерою, але і хворих якими гострими шлунково-кишковими захворюваннями. Цих людей поміщають (провізорна госпіталізація) у спеціальні лікарні або відділення, ізольовані від госпіталів для хворих з встановленим захворюванням. Для осіб, які спілкувалися з хворими, створюють ізолятори, в яких проводять медичне спостереження, бактеріологічне обстеження і екстрену профілактику. Осіб, що виїжджають за межі вогнища (неблагополучний по холері населений пункт), попередньо направляють в обсерватор на термін максимального інкубаційного періоду (6 діб), протягом якого їх піддають бактеріологічному обстеженню та екстреної профілактики (див. Обсервація).
В названих установах дотримується суворий протиепідемічний режим, що виключає можливість внутрішньолікарняного інфікування і виносу інфекції за межі установи або вогнища. Транспортують хворих та осіб, які спілкувалися з ними, на спеціальних машинах, що піддаються дезінфекції після кожного рейсу.
Важливим заходом є екстрена профілактика антибіотиками, призначається особам, що піддаються загрозі зараження (особи, які спілкувалися з хворими або вибриононосителями в вогнищі або мали контакт із зараженими об'єктами зовнішнього середовища, персонал, що залучається до роботи при спалаху холери, та ін).
Велике значення мають санітарно-гігієнічні заходи, спрямовані на розрив механізму передачі заразного початку. Очищення території населеного пункту, видалення і знешкодження нечистот і сміття, охорона водойм від забруднення стічними водами, боротьба з мухами дозволяють обмежити заражуваність населення. Щоб уникнути водних спалахів холери посилюють контроль за водопостачанням, вводять гіперхлорування і більш часте, ніж зазвичай, бактеріологічне дослідження води та визначення залишкового хлору в різних точках водопровідної мережі. Для населення, що користується в звичайних умовах водою відкритих водойм, організує підвезення знезараженої води. У школах, на підприємствах, в гуртожитках забезпечують безперебійне цілодобове постачання
кип'яченою водою. На підприємствах громадського харчування важливий суворий санітарно-гігієнічний режим, що виключає можливість зараження. Дітей у дитячих установах доцільно перевести на цілодобове перебування.
Вакцинація в загальному комплексі протиепідемічних заходів відіграє підсобну роль. Застосовувані в даний час убиті вакцини не забезпечують значного зниження захворюваності. За повідомленням Комітету з міжнародного карантину ВООЗ (1965), холерні вакцини при парэнтеральном введення захищають не більше 50% щеплених, причому на обмежений термін. Досі не вирішено питання про ефективність при спалахи холери Ель-Тор вакцини, приготовленої з класичних холерних вібріонів. При вивченні ефективності вакцин, отриманих з класичних штамів і вібріона Ель-Тор, на Філіппінах, в місцевості, неблагополучної по холері Ель-Тор, встановлено, що одноразове введення вакцини захищає в перші 2 міс. після імунізації близько 50% щеплених. Тривалість імунітету, створеного вакциною Ель-Тор, не перевищувала 6 міс. Вакцина з класичних штамів вібріона створювала імунітет на 3-4 міс.
З метою підвищення напруженості та тривалості імунітету у більшості країн вважається доцільним вводити вакцину двох - і навіть триразово. Однак і повторне введення вакцини не гарантує від захворювання.
Відомі випадки захворювання на холеру людей, які отримали по 8 щеплень протягом 6 міс.
У даний час вивчається можливість перорального методу імунізації.
Про роль бактеріофага (див.) як засоби профілактики існують різні думки.
При застосуванні бактеріофага, приготованого за методом А. Р. Ніконова, під час спалаху холери в Східному Пакистані (1958) та Афганістані (1960) отримано профілактичний ефект. Разом з тим є вказівки на невисоку ефективність препарату.
