Конституція

Конституція - сукупність функціональних і морфологічних особливостей організму, що визначає його реактивність і сформована на основі спадкових і набутих властивостей. Конституція формується в залежності від умов зовнішнього середовища, при цьому важлива роль належить соціальним факторам.
Ще в давнину було помічено, що люди відрізняються один від одного за будовою тіла, темпераментом, функціональних особливостей та схильності до тих чи інших впливів. До цього періоду відноситься поділ людей на 4 основних типу (холерики, сангвініки, флегматики і меланхоліки).
Гален ввів поняття habitus (див.)- сукупність зовнішніх ознак, що характеризують будову тіла і зовнішній вигляд, з яким пов'язував схильність до різних захворювань; тим не менш він вважав, що, крім схильності, важливе значення у виникненні хвороби має спосіб життя.
Сучасне вчення про конституції засноване не тільки на анатомічних особливостях організму, але і на характеристиці його вищої нервової діяльності, стан ендокринної системи, які визначають реактивність організму і його взаємини з навколишнім середовищем.
За найбільш поширеною ще в СРСР класифікації розрізняють три типи конституції - астенічний, нормостеніческій і гіперстенічна. У астеніків поздовжні розміри тіла переважають над поперечними, кінцівки над тулубом, грудна клітка над животом; у них малі за розмірами внутрішні органи і низько розташована діафрагма. У гиперстеники спостерігається протилежна картина, а нормостеники займають проміжне положення між двома зазначеними типами. Крім антропометричних відмінностей (див. Антропометрія), між цими типами конституції є і ряд відмінностей фізіологічних. Так, у астеніків порівняно з гиперстениками знижений артеріальний тиск, зменшені секреція і моторика шлунка, кількість еритроцитів і гемоглобіну крові, підвищений обмін речовин, переважають процеси дисиміляції. Функція різних залоз внутрішньої секреції у представників різних типів також може бути різною.
Досліджуючи функцію вищих відділів мозку, В. П. Павлов виділив 4 основних типи вищої нервової діяльності. В основу його класифікації були покладені сила, зрівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Виділені типи В. П. Павлов ототожнював з темпераментами, класифікація яких була запропонована ще в давнину: 1) сильний неврівноважений (холеричний); 2) сильний врівноважений рухливий (сангвінічний); 3) сильний врівноважений інертний (флегматичний) і 4) слабкий тип (меланхолічний). Але необхідно мати на увазі, що надзвичайно часто зустрічаються змішані типи вищої нервової діяльності лише з переважанням ознак того чи іншого темпераменту.
Типологічні, або конституціональні особливості організму відбиваються на розвитку і перебігу різних захворювань, характер поведінки людини і повинні враховуватися в медичній практиці.