Дистрофічний процес у суглобі (деформуючий артроз) і, насамперед, у синовіальній його оболонці викликає порушення живлення епіфізарного хряща і розвиток захворювання. Проте найважчим для розуміння є питання про те, який механізм виникнення та розвитку цих порушень.
Окремі вчені (Н. С. Косинська, В. Л. Клионер) вважають, що в розвитку дистрофічного процесу в суглобах перше місце належить травмі і нервово-судинних порушень; інші важливу роль в розвитку захворювання приписують обмінно-ендокринних порушень; треті (Н. А. Вельямінов, М. М. Дитерихс) висловлювали думку, що першорядне значення має похилий вік, спадкові та конституціональні особливості хворих. При систематичних перевантаженнях одного або двох суглобів, пов'язаних з професією, порушується конгруентність (нормальне взаимоприкосновение) кісток і виникають дегенеративні зміни в епіфізарному хрящі. Порушення процесу ковзання і тертя в силу зменшення кількості синовіальної рідини між суглобовими майданчиками призводить до дистрофічних змін в епіфізарному хрящі, появи в ньому тріщин, що ведуть до утворення дефекту в хрящі. Розростання сполучної тканини та кісткових клітин через ці дефекти лежить в основі утворення остеофітів (кісткові вирости), що призводять до виникнення вторинного синовіту.
Але зменшення синовіальній рідині суглоба обумовлено первинними дистрофічними змінами в синовіальній оболонці. Крім того, поява атеро-склеротичних змін в артеріолах і прекапиллярах зазначеної оболонки призводить до різкого погіршення його кровопостачання. Це, в свою чергу, позначається на процесі виділення нею синовіальної рідини. Запустеваніе капілярів відбувається також і в області епіфіза кістки. Зменшення кількості рідини між метафизом і епіфізом викликає дефіцит енергетичних, пластичних матеріалів і особливо кисню, що негативно позначається на харчуванні епіфізарного хряща. Цей дефіцит спостерігається насамперед у огрядних людей, у яких розвивається жирове переродження синовіальної оболонки, з одного боку, і різко посилюється навантаження на суглоби, з іншого боку. Ці дві обставини обтяжують клінічний перебіг дистрофічного процесу.
Залежно від тяжкості дистрофічного процесу, характеру морфологічних, гормональних та ферментативних змін, що визначають тяжкість перебігу артрозу, нами виділені три стадії хвороби: рання, зріла і застарілий. Кожна з них має свої особливості, які визначаються функціональними, структурними елементами, біохімічними показниками. Вони дозволяють лікарю розібратися в діагностиці й у вирішенні питання про застосування диференційованих методів профілактики.
Якщо при першій (попередній) стадії деформуючого остеоартрозу рентгенологічні зміни ще не проявляються, то про наявність дистрофічного процесу сигналізують дані морфологічних досліджень синовіальної оболонки та епіфізарного хряща. Результати цих досліджень визначають клінічні ознаки хвороби, які підкріпляються біохімічними показниками.
При першій стадії у хворого з'являються болі в суглобах, втома, особливо відчувається в нижніх кінцівках, швидка стомлюваність. Зазначені відчуття посилюються до кінця робочого дня, коли у тканинах накопичуються відпрацьовані продукти обміну речовин.
Радянський терапевт Е. М. Тареєв показав, що при підвищеній чутливості організму одним з можливих механізмів ушкодження тканин є дія ферментів лімфоцитів, що посилює цей процес. Проведені дослідження в нашій клініці показали, що існує прямий зв'язок між зниженням рівня катехоламінів (особливо норадреналіну та дофаміну), підвищенням активності ферментів і посиленням дистрофічного процесу в суглобах. Це підтверджується не тільки клінічними проявами захворювання, але й морфологічними дослідженнями синовіальної оболонки та епіфізарного хряща.
Продукти обміну речовин, які накопичуються під час дистрофії синовіальної оболонки, набувають антигенні властивості і сприяють розвитку вторинного асептичного (безмикробного) запалення цієї оболонки. Клінічно воно супроводжується болями в суглобах, особливо під час підйому та спуску сходами, під час рухової навантаження. Це також супроводжується порушенням рухової функції і зниженням працездатності. Тому своєчасне застосування заходів первинної і вторинної профілактики набуває великого лікувально-профілактична та соціально-економічне значення.
