Nravstvenna чи евтаназія?

Евтаназія в дослівному перекладі означає «добра смерть», вперше цей термін вжив Френсіс Бекон. Він вважав, що завданням лікаря є заспокоєння болю і усунення страждань не тільки тоді, коли це веде до одужання, а й тоді, коли сприяє прискоренню приходу смерті - легкої, позбавленою від страждань.
Сьогодні багато хто дотримується думки, що принаймні не потрібно за допомогою лікарських заходів штучно продовжувати болісну життя, але лікарі, щоденно стикаючись з муками приречених і розуміючи безглуздість страждань хворого, якого не можна врятувати, роблять все можливе для продовження життя, Хто ж правий? Це спірне питання виникло очевидно, разом з виникненням медицини. У давньогрецьких лікарів вже існувало правило, категорично забороняється прискорювати настання смерті людини, навіть якщо він сам про це просить. Згодом більшість медиків дотримувалися цього правила. Але з історії медицини відома й інша точка зору: якщо хворий безнадійний і дуже страждає фізично, то морально виправдано прискорення його смерті. Такої точки зору дотримувався, наприклад, А. Ф. Коні. Він писав: «...Де немає можливості зовсім припинити страждання, не перериваючи нитки життя, допустимо з моральної точки зору участь лікаря заспокоєння хворого навіки».
Така точка зору, на наш погляд, найчастіше буває несумісна з принципом гуманізму, хоча суб'єктивно її прихильники піклуються про інтереси хворого. Прохання хворого про смерть може бути викликана тимчасовою душевної слабкістю і не відображати істоти його бажань. До того ж сучасна медицина володіє безліччю знеболюючих засобів, що дещо знижує гостроту цієї проблеми.
Важливо й таке міркування: у багатьох випадках не можна безсумнівно довести безнадійність хворого, так як не завжди можна точно врахувати захисні сили його організму. Відомі приклади самовиліковування навіть раку (так зване спонтанне вилікування). Таке буває рідко, але можливо в кожному конкретному випадку. Не виключена можливість і помилкового діагнозу.
Заперечуючи проти прискорення смерті безнадійно хворих, слід враховувати й інша обставина: бурхливо розвивається наука щодня приносить нові засоби боротьби з хворобами, і це можуть бути кошти, які перемагають саме дану, конкретну хворобу.
Всі ці міркування мають на увазі морально вихованої лікаря. Вони застерігають його від елементів суб'єктивізму в оцінці поповнення тяжкохворого. Але медицина поки, на жаль, знає не тільки сумлінних працівників. Якщо припустити, що евтаназія морально виправдовується, то це знімає питання про особливої відповідальності лікаря за життя хворого. Це може стати прикриттям професійної несумлінності і сприяти виникненню недовіри до медичним працівникам з боку хворих. Призначення лікаря продовжувати, а не вкорочувати життя людини. Адже лікар - це насамперед захисник життя. Кожен звертається до лікаря хоче і має право отримати все, що має сучасна медицина, для підтримання життя. Отже, евтаназія суперечить самій меті медичної професії.
З проблемою евтаназії тісно пов'язана більш широка проблема ставлення лікаря до безнадійного, вмираючого хворого. До недавнього часу цієї важкої, важкої проблеми намагалися не торкатися ні в пресі, ні в публічних виступах. Від цього проблема не зникала. З середини 50-х років у світі починають широко користуватися методом психоделічної терапії. Головна мета її - зміна емоційного статусу помираючих хворих: ослаблення, страхів, депресій, подолання психічної ізоляції.