Соціальна гігієна і проблеми лікарської етики

Сторінки: 1 2 3

Наукове вирішення корінних проблем лікарської етики, і насамперед проблеми лікарського боргу, немислимо поза зв'язку з даними такого розділу медичної науки, як соціальна гігієна. Ця наука, названа Н. А. Семашко «наукою про здоров'я суспільства», вивчає і оцінює соціальні умови життя людей з позицій подолання або послаблення дії тих з них, які викликають або підтримують захворюваність.
За сучасними уявленнями хвороба спричинюється в кінцевому рахунку впливом на організм шкідливих природних і соціальних факторів. Природні фактори впливають на здоров'я «...не прямо і безпосередньо, а побічно, опосередковано, преломившись через весь комплекс соціально-економічних і санітарно-побутових умов, через суспільне буття людей»23. Так, біологічний збудник може викликати епідемію лише при певних соціальних умовах (недостатнє харчування, виснажлива праця, антисанітарний стан жител і населених пунктів тощо). Це означає, що боротьба з інфекційними захворюваннями не може бути обмежена рішенням проблем фармакології, створенням і використанням нових лікарських засобів; необхідно здійснення широких соціально-економічних заходів.
Ступінь соціальної обумовленості захворювань по відношенню до різних видів хвороб різна. Особливо велика вона у відношенні інфекційних, серцево-судинних, нервово-психічних захворювань. Серцево-судинні та нервово-психічні захворювання викликаються головним чином чинниками емоційного перенапруження, зумовленими деякими особливостями сучасного способу життя. Ці фактори можна розділити на три основні групи: 1) стрімкий темп життя, велика кількість психічних подразників; 2) фактори середовища, від яких важко позбутися: шум міських вулиць, забруднене повітря і т. д.; 3) фактори індивідуального порядку: робота, пов'язана з виконанням примітивних, монотонних операцій, з тривалим збереженням однієї і тієї ж пози, нічна робота і т. д.
Таким чином, рішення проблеми здоров'я населення пов'язано з вирішенням цілого ряду соціально-економічних та санітарно-гігієнічних проблем, тобто з розвитком як медичної, так і соціальної профілактики. Це означає, що професійний обов'язок медичного працівника передбачає не тільки сумлінну роботу у стінах лікувального закладу, але й активну участь у вирішенні широких соціально-профілактичних завдань медицини.
Особливо гостро проблема соціальної обумовленості захворювань стоїть у эксплуататорском суспільстві, де соціальна етіологія (причини і умови виникнення захворювань носить яскраво виражений класовий характер. Експлуатація, інтенсифікація праці, страх безробіття в одних і реальне безробіття інших, побутові нестатки тощо - все це умови, що викликають захворювання або сприяють їх зростанню.
Вирішальне значення соціальних факторів у проблемі здоров'я і хвороби визнають багато буржуазні теоретики медицини (А. Боурн, Р. Дибо, Ст. Колларт та ін). Однак, будучи ідеалістами в розумінні суспільного життя, вони виявляються нездатними дати їм правильну наукову трактування. Визнаючи негативний вплив деяких соціальних умов капіталізму на здоров'я людей, ці вчені відмовляються бачити зв'язок цих умов з пануючим способом виробництва, пояснюють їхнє існування помилками політичного характеру. Вони вважають, що, правильно зрозумівши роль соціальних факторів у проблемі здоров'я, буржуазне держава зможе перетворити соціальну середу в сприятливому для здоров'я людей напрямку.
Рішення проблем лікарської етики може бути успішним лише на основі узагальнення даних такої науки про здоров'я суспільства, яка ґрунтується на діалектико-матеріалістичної методології. З позицій цієї методології може бути вирішене і питання про вплив суспільного ладу і системи охорони здоров'я на розвиток лікарського гуманізму.