Вище вже згадувалося, що деякі гормони при алкоголізмі виступають як модуляторів нейромедіаторів катехоламінового. Але можливі й інші шляхи участі гормонів у патогенезі алкоголізму.
Так, посилюється гіпофізарно-адреналова активність у всіх ланках. Виникає на фоні хронічної алкогольної інтоксикації стан багато в чому аналогічно стану хронічного стресу. Збільшується секреція АКТГ, кортикостероїдів і т. д. В свою чергу, експериментальні дані свідчать про те, що в ситуації збільшення секреції адренокортикотропного гормону (АКТГ) алкоголь на час здатний виступати як транквілізатор, знижуючи рівень АКТГ. І це передумови для ще однієї ланки патогенезу.
Поразка гіпофізарно-гонадної системи призводить до істотних зрушень і найбільш поширене, а значить, може призводити до утворення патогенетично значущої «порочного кола». У хворих на алкоголізм чоловіків нерідкі гіпогонадизм, імпотенція, безпліддя, фемінізація. Як правило, це наслідок хронічного прийому алкоголю, який грубо втручається в синтез статевих гормонів, зрушуючи співвідношення естрогени/андрогени в бік естрогенів (тобто жіночих статевих гормонів). При цьому сам по собі одноразовий акт прийому спиртного здатний до швидкоплинному подхлестыванию статевої функції, сменяющемуся тривалим її пригніченням.
Порушення статевої функції посилюється по мірі збільшення тривалості алкоголізму, інтенсифікації випивок. У 80% хворих алкоголізмом відзначається імпотенція та ознаки атрофії яєчок. Разом з погіршенням статевого статусу хворі одночасно потрапляють у все більшу залежність від короткочасного стимулюючого впливу алкоголю. Про участь андрогенів і естрогенів у формуванні експериментального алкоголізму свідчать також і результати Р. Н. Лакозы з співавторами (1978), отримані в дослідах на тваринах.
При зловживанні алкоголем спостерігаються множинні ураження гормональних систем (ендокринопатії), взаємодія яких часто не дозволяє встановити первинні і найбільш значущі ендокринні розлади (Ведернікова, 1982).
