Плани охорони здоров'я, як і всі народногосподарські плани СРСР, є директивами, обов'язковими для всіх відомств та організацій - виконавців цих планів.
У народногосподарських планах СРСР відображені, зокрема, такі завдання: забезпечити подальше зростання добробуту радянських людей, поліпшити умови їх праці та побуту, сприяти зростанню освіти і культури. Ці цільові установки плану мають і важливе соціально-гігієнічне значення, оскільки передбачають оздоровлення умов зовнішнього середовища, праці та побуту, підйом рівня санітарної культури, поліпшення здоров'я населення, зниження захворюваності та смертності.
Планування охорони здоров'я передбачає й охоплює ряд узгоджених розділів: мережа закладів охорони здоров'я; потреба в медичних кадрах та їх підготовка; чисельність працівників і заробітна плата; капітальне будівництво установ; оснащення медичною технікою, матеріалами, білизною, м'яким інвентарем; бюджет охорони здоров'я.
У плануванні охорони здоров'я застосовується система балансів, що відображають численні форми і зв'язки між розділами плану і галузями медичного забезпечення. Так, наприклад, розвиток мережі установ залежить від того, наскільки воно забезпечене капіталовкладеннями, матеріальним постачанням, бюджетними асигнуваннями і т. д. План передбачає також конкретні завдання і напрямки розвитку лікувально-профілактичного і санітарно-епідеміологічного забезпечення населення та окремих його контингентів (промислових робітників, жінок, дітей раннього віку, школярів, підлітків, літніх людей).
Найважливіші завдання, які стоять перед органами охорони здоров'я в 1966-1970 рр. відповідно до рішень XXIII з'їзду КПРС, такі: зниження захворюваності та смертності населення (див.), особливо серед дітей; ліквідація та зниження інфекційних захворювань; всемірне поліпшення якості лікувально-профілактичної допомоги і зближення рівня медичної допомоги міському та сільському населенню; поліпшення керівництва медичною наукою і роботи з науковими кадрами; подальше поліпшення якості підготовки вищих і середніх медичних кадрів, а також їх спеціалізації та удосконалення, розстановки і використання; технічне вдосконалення та покращення матеріально-технічної бази охорони здоров'я; поліпшення санітарного нагляду за умовами праці та побуту населення.
Народногосподарські плани поділяються на територіальні (союзних республік, областей, міст і районів) і галузеві або відомчі (охорона здоров'я, освіта, окремі галузі промисловості і т. д. до установи, підприємства).
Відповідно наміченим термінами плани поділяють на перспективні (довгострокові), наприклад п'ятирічний, і поточні, або річні плани. П'ятирічне і річне територіальне і галузеве планування охорони здоров'я здійснюється установами та відповідними органами охорони здоров'я та планувальними організаціями на основі встановлюваних Держпланом СРСР контрольних цифр.
План виражається у певних показниках в залежності від його рівня: чим ближче до окремого установі, тим ширше коло показників (кількість лікарняних ліжок, число лікарських посад тощо).
У планах союзних і автономних республік, областей, країв і міст найбільше значення надається розвитку спеціалізованих видів амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги (терапія, хірургія, педіатрія і т. д.), дільничного обслуговування населення, обслуговування окремих груп населення (дорослі, жінки, діти, промислові робітники і т. д.), підготовці, спеціалізації, удосконалення та розстановці медичних кадрів.
Планування охорони здоров'я складається з підготовчого етапу, складання плану та контролю за його виконанням. Робота над перспективним або річним планом починається з розробки вихідних матеріалів про стан забезпеченості населення медико-санітарною допомогою, стан мережі закладів охорони здоров'я та їх діяльності (див. Лікарня, Медико-санітарна частина, Поліклініка, Санітарно-епідеміологічна станція), про наявність, розстановки і використання медичних кадрів, про що склалися рівнях забезпеченості ними і т. д.
В основі П. з. лежать науково розроблені демографічні та санітарно-гігієнічні критерії (див. Санітарна статистика), кількісні та якісні показники медичного обслуговування, техніко-економічні розрахунки. Такі експертні матеріали являють собою результат всебічного аналізу потреб, ступеня задоволення цих потреб, ресурсів і закономірностей розвитку охорони здоров'я на кожному конкретному етапі соціалістичного розвитку. Прогноз санітарно-демографічних процесів (зростання чисельності населення, зрушення у його віковій і статевій структурі, розподіл населення між містом і селом, характер розселення по території, рівень і характер захворюваності і т. д.) - найважливіша передумова обґрунтування перспективного плану охорони здоров'я.
Велике значення в П. з., а також для характеристики стану медичного забезпечення мають нормативи охорони здоров'я, насамперед забезпеченість населення лікарняними ліжками, медичними кадрами, медикаментами; забезпеченість установ спеціальним обладнанням, транспортом; показники навантаження медичного та обслуговуючого персоналу (штатні нормативи), матеріальної бази (кількість ліжок, апаратури тощо). Нормативи охорони здоров'я, за винятком гігієнічних норм, можуть бути оптимальними або розрахунковими (обмеженими, що склалися). Розрахункові нормативи затверджуються МОЗ СРСР.
Діючі нормативи забезпечення населення медичною допомогою є приблизними розрахунковими, вони орієнтують республіканські і місцеві органи охорони здоров'я при складанні ними перспективних і річних планів розвитку охорони здоров'я. У союзних і автономних республіках, краях, областях, містах і районах потреба в амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги може значно відрізнятися від прийнятих середніх по країні нормативів. Так, наприклад, якщо за СРСР середній норматив амбулаторно-поліклінічної допомоги в містах - 9-10 відвідувань одним жителем у рік, то при складанні плану розвитку амбулаторно-поліклінічної допомоги на окремій території слід коригувати середній норматив з урахуванням матеріальних і фінансових можливостей, а також можливостей забезпечення кадрами. Величина показника потреби в амбулаторно-поліклінічній допомозі за окремою спеціальністю залежить від рівня зверненнями (захворюваності), коефіцієнта повторності (числа відвідувань в лікувальних цілях, що припадають на одне первинне звернення), відвідувань, пов'язаних з диспансеризацією хворих з певними формами захворювань і відвідувань по профілактичному обслуговуванню.
Потреба в ліжковий фонд прямо пропорційна рівню зверненнями, величиною відбору на ліжко, середнього числа днів перебування хворого на ліжку і обернено пропорційна середнього числа днів використання ліжка в році. Норматив потреби в лікарняних ліжках за загальною кількістю і за окремими спеціалізованими видами допомоги можна визначити за формулою:
де До - потрібне число середньорічних ліжок на 1000 населення; - рівень зверненнями (захворюваності) на 1000 населення; R - відсоток відбору на ліжко від кількості які звернулися; Р - середня кількість днів перебування хворого на ліжку; D - середнє число днів використання ліжка в році. Застосування цієї формули може бути продемонстровано на розрахунку ліжкового фонду акушерського відділення (пологового будинку). Якщо, припустимо, на 1000 населення припадає в рік 25 пологів і породілля в середньому проводить на ліжку 11 днів, то при середній річний зайнятості ліжка в 300 днів потреба в пологових ліжках виразиться таким чином:
тобто 0,9 ліжка на 1000 населення з урахуванням патології вагітності і пологів.
Подібного роду орієнтовні нормативи кладуться в основу планування лікарні (поліклініки). Головний лікар, складаючи план повинен враховувати санітарний стан району обслуговування, звітні дані про діяльність лікарні (поліклініки) у попередні роки; аналізувати хід виконання плану поточного року та керуватися майбутніми на планований рік завданнями з урахуванням фінансових та матеріальних можливостей і можливостей поповнення персоналу (якщо в цьому є потреба).
Особливе значення мають комплексні плани боротьби з окремими захворюваннями (туберкульоз, малярію та ін), в яких поряд із заходами органів охорони здоров'я передбачаються заходи інших відомств і організацій (житлово-комунальних, профспілкових та інших).
Планування охорони здоров'я в СРСР - розробка на певні строки комплексу взаємопов'язаних заходів щодо медичної допомоги населенню, спрямованих на попередження та ліквідацію захворювань, зниження смертності, поліпшення фізичного розвитку, підвищення працездатності і тривалості життя людей.
Відповідно до статті 11 Конституції СРСР «Господарське життя СРСР визначається і спрямовується державним народногосподарським планом в інтересах збільшення суспільного багатства, неухильного піднесення матеріального і культурного рівня трудящих, зміцнення незалежності СРСР і посилення його обороноздатності».
Будучи складовою частиною народногосподарського плану, план охорони здоров'я пов'язаний з ним єдністю поставлених завдань. Переважний розвиток тих чи інших провідних галузей народного господарства зазвичай вимагає переважного розвитку мережі медичних закладів, будівництва лікарень, забезпечення медичними кадрами та інших заходів щодо медичного обслуговування населення, зайнятого у цих галузях, що одержує відображення в плані охорони здоров'я.
Планування народного господарства СРСР ґрунтується на законі планомірного, пропорційного розвитку народного господарства, за яким розвиток усіх галузей господарства повинна підкорятися єдиному планового керівництва з боку держави, і між усіма частинами і елементами народного господарства повинна дотримуватися пропорційність.
Планування охорони здоров'я визначається тими ж законами, які лежать в основі планування всього народного господарства. Отже, план охорони здоров'я повинен знаходитися в правильному, пропорційному співвідношенні з планами інших галузей народного господарства. У плані охорони здоров'я також повинні дотримуватися правильні пропорції між окремими розділами між лікувально-профілактичною допомогою та санітарно-протиепідемічною службою, стаціонарної та поліклінічної допомогою, допомогою в поліклініці і на дому, різними видами спеціалізованої допомоги і т. п.
План охорони здоров'я - це комплекс збалансованих і залежать друг від друга показників, що визначають цілі плану і обсяг засобів, що забезпечують його виконання. Головними цільовими установками, які визначають напрямок і зміст плану охорони здоров'я, є питання попередження хвороб, подальшого зниження і ліквідації масових захворювань, підвищення якості медичної допомоги на основі розвитку спеціалізованої допомоги. Розвиток мережі медичних установ забезпечується в плані капітальними вкладеннями в нове будівництво або пристосуванням для цієї мети будівель, що передаються органам охорони здоров'я; фінансовими коштами, передбаченими у бюджеті; чисельністю працівників і фонд заробітної плати; наявністю і виробництвом відповідних матеріалів та обладнання.
План охорони здоров'я будується на основі директивних вказівок Партії і Уряду. Нижчестоящі органи охорони здоров'я при складанні плану керуються вказівками своїх вищестоящих органів. Основними директивними документами є Програма КПРС, прийнята XXII з'їздом Партії, рішення з'їздів і пленумів цк КПРС, постанови Ради Міністрів СРСР з питань охорони здоров'я.
При плануванні охорони здоров'я на п'ятиріччя (1971-1975) головну роль відіграють постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 5 липня 1968 р. № 517 та рішення XXIV з'їзду КПРС, в яких визначено завдання щодо розвитку спеціалізованої допомоги населенню та зміцненню матеріально-технічної бази охорони здоров'я, що є основою подальшого підвищення якості медичної допомоги.
При складанні плану органи охорони здоров'я повинні керуватися також вказівками вищестоящих органів охорони здоров'я; враховувати показники здоров'я населення захворюваність по основних хвороб, смертність; соціально-економічні і побутові умови життя населення, чисельність населення і його віково-статеву структуру.
