В перші ж роки Радянської влади психіатричний патронаж грав істотну роль як система позалікарняної допомоги в сільських умовах. В останні роки у зв'язку з розвитком позалікарняної допомоги в сільських районах система психіатричного патронажу втратила своє значення.
Передові ідеї вітчизняної психіатрії про децентралізацію психіатричної допомоги та наближення її до населення у перші ж роки існування Радянської влади реалізувалися у вигляді організації психоневрологічних диспансерів. Диспансери у районах ведуть лікувальну, профілактичну, консультативну роботу; вони стали комплексним нервово-психіатричним закладом, що включає в себе лікувально-трудові майстерні та денні стаціонари. Нервово-психіатричні диспансери працюють в тісному контакті з іншими лікувально-профілактичними установами. Це допомагає раннього виявлення психічно хворих і проведення профілактичної роботи. Лікувальна робота диспансерів нерозривно пов'язана з роботою психіатричних лікарень. Існування тісного зв'язку, визначається територіальним знаходженням психіатричних диспансерів та лікарень, дозволяє проводити поетапне лікування психічно хворих та контролювати його ефективність. Диспансерна психіатрична допомога в загальній системі психіатричної допомоги населенню в СРСР займає провідне місце. Завдяки диспансерної психіатричної допомоги скоротилося число стационирований хворих в психіатричні лікарні.
Диспансери надають лікувальну та соціальну допомогу хворим. У сільській місцевості існує мережу психіатричних кабінетів при сільських лікарнях та психоневрологічні відділення при центральних районних лікарнях. У таких психіатричних кабінетах або відділеннях загальним дільничним лікарем і середнім медичним персоналом при консультації психіатра з найближчої психіатричної лікарні або нервово-психіатричного диспансеру ведеться постійна лікувальна та профілактична робота з хворими, що проживають на даній ділянці.
У складі диспансерного відділення при центральній районній лікарні є психіатричний, неврологічний, дитячий, психоневрологічного і наркологічного кабінети. Працівники психоневрологічних диспансерних відділень проводять значну роботу з виявлення контингентів хворих, особливо вперше захворілих. Значну допомогу в цьому їм надають сільські дільничні лікарі, фельдшери, акушерки, які добре знають жителів села.
В останні десятиліття отримала розвиток і була реалізована ідея лікування хворих по можливості без ізоляції їх від суспільства. Ця ідея і її практичне здійснення за прикладом Радянського Союзу отримали поширення в багатьох розвинених країнах.
Позалікарняна психіатрична допомога працює в тісному контакті з общеполиклинической медичною службою. Інтеграція в роботі між психоневрологічним диспансером і загальними поліклініками існує давно. Дієвість такого контакту визначається ще й тим, що лікарями, які працюють в поліклініках і цих диспансерах, обслуговуються хворі, які проживають в одному і тому ж адміністративному районі. Як показали спостереження, навіть і при такому тісному контакті в роботі поліклінік, диспансерів і не представлялося можливим забезпечити своєчасну консультацією, постійним наглядом і лікувальної психіатричною допомогою всіх хворих, що звертаються до лікарів поліклінік і перебувають під їх наглядом.
Для подолання цих труднощів було прийнято рішення про заснування кабінетів психотерапії в поліклініках. Включення в структуру загальної поліклініки психотерапевтичного кабінету сприяє інтегруванню психіатричної та загальномедичної допомоги хворим.
У 1975 р. системи загальної психіатричної допомоги була виділена в окрему службу наркологічна допомога. Наркологічна допомога включає стаціонарну у вигляді спеціалізованих лікарень та наркологічні диспансери для лікування хворих на алкоголізм. Наркологічні диспансери здійснюють раннє виявлення та облік осіб, які страждають на алкоголізм, наркоманії і токсикоманії, лікування та профілактику цих захворювань та надання хворим необхідної соціальної допомоги. На деяких підприємствах існують наркологічні кабінети і наркологічні фельдшерські пункти.
