Історія розвитку вітчизняних курортів

Початок розвитку курортів в Росії відноситься до XVIII століття, коли за вказівкою Петра I для лікування були відкриті Марціальні, або кончезерские (поблизу Петрозаводська), і липецькі води. З приєднанням до Росії Кавказу, Криму і Середній Азії, багатих лікувальними місцевостями, курортне справа стала розвиватися інтенсивніше. Одночасно розвивалася й вітчизняна література по курортології. В кінці XVIII століття з'являється опис російських курортів. У XIX столітті література, присвячена опису курортів та їх використання при різних захворюваннях, значно розширилася.
Авторами робіт по вивченню Кавказьких мінеральних вод були лікарі Цед (1817), Конраді (1824), Нелюбін (1825) і Савенко (1827). Розвитку російської клінічної бальнеотерапії багато сприяли роботи найбільших клініцистів: З. П. Боткіна, А. А. Остроумова та ін., а особливо Р. А. Захар'їна - основоположника вітчизняної курортології. Однак курорти в Росії розвивалися повільно. Царський уряд виявляла майже цілковиту байдужість до вітчизняного курортному справі і не створювало умов для його розвитку.
Неблагоустройство курортів і пов'язані з цим незручності для хворих приводили до того, що російська буржуазія вважала за краще лікуватися на закордонних курортах, трудове населення не мало матеріальної можливості їздити на курорти.
Протягом багатьох років курортні фактори застосовували емпірично, не було наукового підходу до вивчення як показань, так і протипоказань до лікування на курортах. Лікарі, які працювали на курортах, прагнули представити свої курорти як панацею від усіх захворювань, а працювали далеко від курортів або довірливо направляли туди для лікування навіть безнадійних хворих, або ставилися скептично до лікування на курортах.
Наукова бальнеологія стала створюватися в Росії в кінці XIX століття. Її розвитку сприяли роботи Російського бальнеологічного товариства на Кавказьких Мінеральних Водах, Одеського бальнеологічного товариства, а також бальнеологів А. А. Лозінського і В. С. Садикова в Кемері та ін. Великі заслуги в розвитку радянської курортології має Ст. А. Александров.
Наукова бальнеологія і постановка курортної справи в цілому у дореволюційній Росії не можуть зрівнятися з величезним розмахом курортного будівництва і досягненнями в цій області після Великої Жовтневої соціалістичної революції, що пояснюється винятковою увагою до курортів, що проявляються Комуністичною партією і Радянським урядом.
У нашій країні широко розвинена мережа курортів, санаторіїв і будинків відпочинку. Початок плановому соціалістичному будівництву курортів поклав підписаний в. І. Леніним 20 березня 1919 р. історичний декрет про передачу всього курортного справи у відання Наркомздоров'я. Курортні багатства нашої країни великі й різноманітні. До Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії не було наукової установи, спеціально займався питаннями бальнеології, тепер же в нашій країні є ряд інститутів курортології.
Питаннями експериментальної бальнеології - найважливішого розділу курортології - займався і В. П. Павлов. Ще у 1923-1924 рр. він спеціально направив на Кавказькі мінеральні води (П'ятигорськ) своїх учнів для організації експериментальної лабораторії і дослідження лікувальної дії мінеральних вод на організм. Створена в той час експериментальна лабораторія, пізніше реорганізована в експериментальний відділ імені В. П. Павлова П'ятигорського бальнеологічного інституту, протягом багатьох років вела роботу, керуючись основними принципами та ідеями В. П. Павлова, увагу якого до роботи цієї лабораторії не слабшало до кінця його життя.
Результати проведених у цій лабораторії експериментальних робіт з вивчення впливу мінеральних вод на функцію органів травлення з'явились обгрунтуванням для наукового та ефективного лікувального застосування їх при деяких захворюваннях. Для обґрунтування дії мінеральних вод на організм багато зроблено К. М. Биковим і його співробітниками (роботи П'ятигорської і Железноводской клінік Бальнеологічного інституту).
Лікування хворих на курортах в основному проводять в санаторіях. У Радянському Союзі є і санаторії, розташовані поза курортів. З 2200 наявних в даний час санаторіїв більше половини знаходиться поза курортів *.
Радянський уряд поставив завдання всебічного розвитку санаторно-курортної допомоги в межах республіки, області чи групи областей (Північ, Центральні райони Європейської частини РРФСР, Урал, Сибір, Далекий Схід і Середньоазіатські республіки). Санаторій на курорті є стаціонарним лікувально-профілактичним закладом, в якому проводиться комплексне лікування.
За своїм призначенням і характером лікувальної роботи санаторії на курортах діляться на загальтерапевтичні, спеціалізовані нетуберкульозні, для хворих на туберкульоз та дитячі.
Спеціалізовані санаторії діляться на кардіологічні санаторії для хворих із захворюваннями Органів травлення та обміну речовин, органів руху і опори, нервової системи, ревматизм, наслідками поліомієліту, з захворюваннями жіночих статевих органів і т. д.
Санаторії для хворих туберкульозом діляться на санаторії для лікування: а) хворих активними формами туберкульозу легень; б) хворих на туберкульоз кісток; в) хворих на туберкульоз нирок і сечовивідних шляхів; г) реконвалесцентів після туберкульозного менінгіту.
Для дитячих санаторіїв встановлена наступна спеціалізація: 1) для хворих з активними формами туберкульозу легень; 2) для хворих з затухаючими формами туберкульозу легенів; 3) для хворих на кістковий туберкульоз; 4) для дітей-реконвалесцентів після туберкульозного менінгіту; 5) для хворих на ревматизм; 6) для хворих на рахіт; 7) психоневрологічні санаторії; 8) для хворих, які перенесли поліомієліт; 9) загальтерапевтичні.
Для поліклінічних хворих на курортах організовані курортні поліклініки та пансіонати.
Велику увагу приділяють питанням відбору хворих для лікування на курортах. Відбір проводять лікарі в процесі тривалого спостереження за хворим і після встановлення діагнозу. Для правильного відбору лікар повинен знати основи санаторно-курортного справи і показання та протипоказання для направлення хворих на курорти. На кожного хворого лікуючий лікар заповнює довідку про потребу в курортному лікуванні, а після одержання хворим путівки - санаторно-курортну карту, в яку заносять дані клініко-лабораторного, рентгенологічного та стаціонарного обстеження.
Лікування на курорті показано хворим, у яких можна припускати появу стійкого відновлення працездатності. Показання диференціюють сезонно курортного лікування.
Місцеві лікувально-профілактичні заклади повинні вести спостереження за хворим і після повернення його з курорту і вивчати віддалені результати лікування.

В. А. Александров (1877-1956)
А. А. Лозинський (1865-1961).

* Карти курортів та лікувальних місцевостей СРСР див. додатки 3, 4, 5.