Ожиріння

Ожиріння є однією з важливих проблем сучасної медицини. Його частота збільшується, і в розвинених країнах ожиріння набуває масштаби соціально значущої патології.
Достовірно встановлено, що огрядні люди живуть менше в зв'язку з раннім виникненням серцево-судинних захворювань - атеросклерозу, ішемічної хвороби серця та гіпертонічної хвороби, у них частіше бувають ураження гепатобіліарної системи і в першу чергу холелітіаз, а також цукровий діабет. Серйозну тривогу викликають поширення ожиріння в основному серед людей найбільш активного віку та все більше «омолодження» ожиріння.
Більшість дослідників [Покровський А. А., 1964; Оленева Ст. А., 1970; Беюл Е. А., Оленьова Ст. А., 1980; Беюл Е. А., Попова Ю. П., 1984; Richmond, 1977; Foreyt et al, 1980; Hernande, 1980; Bray, 1981; Rodwell, 1981; Enzi, 1981] мають єдину думку про причини настільки широкого поширення ожиріння.
Ожиріння слід розглядати як енергетичний дисбаланс з великим надходженням енергії з їжею і меншим її витрачанням. Енергетичний дисбаланс обумовлений в рівній мірі змінами в харчуванні населення з початку століття до наших днів і зниженням рухової активності сучасної людини. Отже, почастішання ожиріння стало закономірним наслідком сучасного способу життя у високорозвинених країнах.
Розглядаючи ожиріння в прямого зв'язку з енергетичним дисбалансом, ми так само, як і інші дослідники [Спесивцева В. Р., 1979; Bray, 1981; Rodwell, 1981], виділяємо первинне екзогенно-конституціональне або аліментарно-обмінне ожиріння, що відповідає терміну «просте (simple) ожиріння», запропонованого зарубіжними авторами. Ця форма ожиріння в сучасному світі найбільш поширена і становить понад 75% всіх випадків захворювання. У даній книзі ми користуємося терміном «екзогенно-конституціональне ожиріння».
При первинному ожирінні немає яких-небудь захворювань, які сприяють надмірному накопиченню жиру, тобто захворювань, при яких ожиріння виникає як симптом синдромокомплексе загального патологічного процесу - ураження церебральної, ендокринної і особливо гіпофізарно-надниркової зони (хвороба Іценко - Кушинга, адипозо-генітальна дистрофія, гіпотиреоз, інсулома, запальні процеси у центральній нервовій системі, травми і пухлини мозку та ін). Дані форми відносять до вторинного ожиріння, і тут вони не обговорюються.
Пусковим механізмом первинного ожиріння, заснованого на енергетичному дисбалансі, є порушення багатьох етапів обміну речовин від харчових речовин до кінцевого ланки метаболізму в самому липоците. Термін «аліментарно-обмінне» або «екзогенно-конституціональне» ожиріння підкреслює, що ведучий пусковий екзогенний момент - надмірна енергетична цінність їжі може сприяти слабкості окремих ланок метаболічного конвейєра або стати причиною виснаження адаптивних механізмів і стійких порушень обмінних процесів внаслідок накопичення енергії в організмі. У такому плані слід розглядати і конституціональну схильність до надмірності маси тіла, і спадкову схильність до первинного ожиріння. Останнім часом виділяють так звані критичні періоди життя, коли аліментарна перевантаження в поєднанні з низькою фізичною активністю особливо сприяє розвитку ожиріння,- раннє дитинство, пубертатний період, вагітність і лактація, менопауза.
С. М. Лейтес (1967) вважав критичним в сенсі ожиріння вік після 30-35 років. В останніх роботах Rodwell, Bray (1981) називають критичним вже вік 20 - 25 років.
Однак надмірне накопичення жирової тканини і формування ожиріння можливі лише при надлишковій енергетичної цінності харчування та малої енерговіддачі, тобто основним залишається екзогенний, аліментарний або, фактор.
Згідно з викладеним ряд дослідників розглядають ожиріння як проблему номер один сьогоднішнього дня [Richmond, 1977; Foreyt et al., 1980]. У свою чергу таке трактування генезу ожиріння закономірно відводить центральне місце в запобіганні огрядності правильно організованому, а точніше раціонального, харчування і стверджує провідну роль дієти і збільшення фізичної активності в терапії ожиріння. Такий принцип лікування аж ніяк не новий. Він був непохитним у всі часи від стародавньої медицини до наших днів.
Хоча немає точних відомостей про те, в якому столітті вперше стали ставитися до ожиріння як до захворювання, у знаменитому трактаті Гіппократа «Про здоровий спосіб життя» у спеціальному розділі «Як схуднути» огрядним людям пропонувалося виконувати найскладніші вправи натщесерце, спати на голих дошках, гуляти по можливості довго і ходити швидко, однаково легкому одязі взимку і влітку, користуватися лікувальними гарячими ваннами, харчуватися переважно зеленню і рослинним маслом. У «Каноні лікарської науки» Авіценни йдеться про помірність в їжі та інших життєвих радощах як спосіб боротьби з ожирінням: «Знай, що немає нічого гіршого, ніж переїдати...» Огрядним Авіценна радить вживати їжу великого обсягу, але невеликий поживності, рекомендує «постійне купання в лазні перед їжею» і «швидкі фізичні вправи». Схожі відомості містяться в роботах Авреліуса. Він призначав огрядним людям «швидкий біг, короткий сон, худу дієту». Відомо вислів Сираха (179 р. до нашої ери): «Не переполняй себе різною смачною їжею і не їж занадто жадібно. Так рясна їжа робить хворим, і ненаситна їжа призводить до важкої хвороби. Багато смертей від переїдання, але хто утримується, той довго живе».
Систематизоване вивчення енергетичного балансу і розлади процесів обміну, зокрема жирового і вуглеводного, з клінічним проявом цих порушень - ожирінням почалося з середини XIX століття. З'явився ряд монографій, присвячених ожиріння [Каллаш Ф. Ф., 1822; Гіляров М. І., 1852; Бобрицький К. І., 1885; Поляков, 1894; Курлов М. Р., 1884, і ін], в яких в якості єдиного надійного засобу в боротьбі з ожирінням пропонувалися зредукована дієта та спеціальні гімнастичні вправи.
Так, у 60-ті роки минулого століття широку популярність придбала дієта, названа бантинговой. Ця дієта була розроблена Ст. Гарвея і вперше вельми успішно застосована у огрядного чоловіка на прізвище Бантінг. Докладний виклад причин ожиріння, аналіз клінічних проявів хвороби і система лікування огрядності, що включає дієту, фізичні вправи, водолікування, наведені в книзі Шандлер-Барлая «Ожиріння», виданої в 1884 р.
Надалі ожиріння привертало увагу великих клініцистів в нашій країні [Захар'їн В. М., 1914; Кассирский І. А., 1927; Кончаловський М. П., 1929] і за кордоном [Ноорден К., 1900, 1930; Умбер Ф., 1926]. У цих роботах поряд з обговоренням патогенезу і клінічних аспектів захворювання обґрунтовувалися методи лікування і в першу чергу дієта.
Основоположником дієтотерапії ожиріння в Радянському Союзі став М. І. Певзнер (1937). Принципи лікувального харчування хворих ожирінням, запропоновані в очолюваній ним протягом багатьох років Клініці лікувального харчування Інституту харчування АМН СРСР, лягли в основу всіх подальших досліджень у цьому напрямку.
Подальший розвиток патофізіології, біохімії та ендокринології сприяло поглибленому вивченню механізмів захворювання на рівні тканинних і клітинних структур і дозволило розробити принципи патогенетично обґрунтованого лікування [Лейтес С. М., 1948, 1955, 1967; Єгоров М. Н., Левитський Л. М., 1957; Баранов В. Р., 1972; Покровський А. А., 1974; Шуригін Д. Я. та ін, 1975; Kekwick, Pawan, 1964; Gordon, 1970, і ін].
Багаторічні роботи з ожиріння в Інституті харчування АМН СРСР охоплюють теоретичні, клінічні та епідеміологічні аспекти захворювання. Тривалі і широкі епідеміологічні дослідження, виконані в ряді регіонів Радянського Союзу, показали, що огрядність для нашої країни є настільки ж актуальною проблемою, як і для інших розвинених країн світу. Так, надлишкова маса тіла відзначена у 50% дорослого населення, а істинним ожирінням страждає 26%. Виявлені почастішання ожиріння у молоді і дітей, прогресування ожиріння у жителів як міст, так і сіл. Встановлено прямий зв'язок змін у традиціях харчування, зниження фізичної активності та прогресування ожиріння. У харчуванні людей переважають рафіновані продукти, тваринні жири і вуглеводи при явному дефіциті продуктів із зернових культур, рослинної олії, свіжих овочів та фруктів. Це поєднується з перевищенням енергетичної цінності добового раціону і порушенням режиму харчування [Ногаллер А. М., 1974; Припутана Л. С., 1975; Беюл Е. А., Оленьова Ст. А., Попова Ю. П. та ін, 1980; Беюл Е. А., Абдушелішвілі Р. В., Оленьова Ст. А. та ін, 1981].
Теоретичні дослідження і клінічні спостереження дозволили нам розробити комплекс профілактичних і терапевтичних заходів при ожирінні. Патогенетичний підхід до вирішення цих питань передбачає використання сучасних тестів на тканинному і клітинному рівні: вивчені ферментні співвідношення в жировій тканині, функціональний стан жирової клітини, уточнено ряд сторін у взаєминах обміну жиру і вуглеводів, визначено гормональні зрушення та ін. Проведені дослідження дозволили встановити вираженість відхилення цих показників від нормальних при різних ступенях і формах хвороби в залежності від віку хворих, давності страждання, що стало основою для вироблення диференційованих і найбільш ефективних заходів терапії.
Часте поєднання ожиріння з різною патологією змушує враховувати ці захворювання при розробці лікувальних і профілактичних заходів. Очевидно, що у всіх випадках провідну роль має відігравати лікувальне харчування, спрямоване в першу чергу на корекцію певних ланок метаболізму.
Матеріали, представлені в цій книзі, в основному отримані авторами в результаті багаторічних спостережень, виконаних в Інституті харчування АМН СРСР.