Техніка підшкірних, внутрішньом'язових і внутрішньовенних ін'єкцій у дітей в основному не відрізняється від дорослих. Слід тільки звернути особливу увагу на дотримання асептики при проведенні ін'єкцій у дітей, особливо раннього віку, коли захисні сили організму ще недостатньо розвинені і можливо швидке виникнення абсцесів та флегмон.
Шприци повинні бути оброблені у відповідності з правилами (кип'ятіння протягом 45 хв у дистильованій або двічі кип'яченій воді, в розібраному і попередньо промиті вигляді). Перед ін'єкцією руки миють водою з милом, осушивают стерильними серветками, обробляють спиртом, а кінчики пальців змащують 3 % спиртовим розчином йоду.
Перед ін'єкцією слід повторно перевірити написи на ампулах і зіставити їх з призначеннями. Порожні ампули зберігаються протягом доби для подальшого контролю вводяться лікарських засобів, особливо у разі ускладнень. Ампули обов'язково обробляють стерильним ватним кулькою, змоченим в спирті; останнім обробляють і шкіру в місці ін'єкції.
Діти до ін'єкцій поступово звикають. Однак спочатку слід бути особливо уважним і чуйним і не викликати у дитини зайвих негативних емоцій. Обманювати дитину нив жодному разі не можна. Він повинен до ін'єкції знати, що йому зроблять укол і що це боляче, проте не так сильно, як він собі це уявляє. Хворобливий не тільки сам момент уколу, але і момент введення ліків, особливо якщо його вводять швидко. Ін'єкції слід робити без особливої квапливості. Після підшкірного або внутрішньом'язового введення розчинів шкіру обробляють спиртом і місце ін'єкції обережно розтирають. Це сприяє зменшенню болю і поліпшення всмоктування ліків.
Повторні ін'єкції, як правило, роблять в інші ділянки тіла. Не можна робити ін'єкції лікарських засобів в області попередньої ін'єкції, якщо там утворилося запалення. При незадовільному розсмоктуванні лікарських засобів і утворення інфільтратів до місця ін'єкцій прикладають теплу грілку.
У дітей раннього віку найбільш зручним місцем для внутрішньом'язових та підшкірних ін'єкцій є передні зовнішні поверхні стегон, верхньо-зовнішній квадрант сідниці і зовнішня поверхня плеча. При внутрішньом'язової і підшкірної ін'єкції перед введенням ліків необхідно шприц трохи підтягнути тому. Для кожної ін'єкції беруть новий шприц та іншу голку.
Внутрішньовенні вливання бувають одноразові і краплинні. Краплинні виробляють методом венепункції і венесекції.
Венесекція проводить лікар. До неї слід ставитися особливо уважно, суворо дотримуючись правил асептики. Зневажливе ставлення до венесекції як до невеликої операції, виробництво її в палатах, як правило, призводить до нагноєння з розвитком тривало не загоюються ран, які не дають можливості виписати дитину з стаціонару.
В даний час широке поширення набуло використання методу Сельдингера для введення катетера у вену з метою тривалої інфузії, без виробництва венесекції. З цією метою використовують не тільки великі вени типу підключичної і шийної, але і периферичні вени, якщо вони достатнього діаметру. Найпростіша методика катетеризації полягає в наступному: виробляють пункцію периферичної вени і через просвіт голки у вену вводять тонкий катетер. Голку видаляють, а катетер залишається у відні на тривалий термін. Інша методика, яка дає можливість ввести в просвіт вени більш широкий катетер, складніше: виробляють над проекцією вени невеликий шкірний розріз (3 - 4 мм). Через нього пунктирують вену. Проводять волосінь через просвіт голки у вену. Голку видаляють, а волосінь залишають. На волосінь нанизують стерильний катетер і обертальними рухами вводять його у вену.
