При встановленні діагнозу інфаркту міокарда необхідна госпіталізація хворого в перші години хвороби. Перед транспортуванням, навіть при відсутності болю, хворому необхідно зробити ін'єкцію знеболювального (1 мл 2% розчину промедолу або 1 мл 2% розчину омнопону) та спазмолітичних засобів (1 мл 0,2% розчину платифіліну); слід перевозити в спеціально обладнаних машинах або навіть переносити на носилках. Транспортувати хворого треба в тій одежі, в якій застав його персонал швидкої допомоги, і тільки в лежачому положенні, санітарна обробка його в лікувальному закладі не дозволяється. При наявності безперервного больового синдрому, серцевої астми або набряку легенів, а також колапсу необхідно спочатку вивести хворого з цих станів і тільки після цього транспортувати.
Перша невідкладна допомога, здійснюється фельдшером повинна бути спрямована на припинення больових відчуттів, так як різкий біль може викликати шок. Вводять підшкірно морфін або омнопон або промедол. Для зменшення можливих побічних явищ (нудота, блювота) одночасно вводять підшкірно 0,5 мл 0,1% розчину атропіну. Зазначені кошти можна застосовувати повторно до припинення болю підшкірно або внутрішньовенно. Одночасно для зменшення дози наркотиків і подовження часу їх дії застосовують протигістамінні препарати, наприклад 1 мл 2,5% розчину піпольфену внутрішньовенно або внутрішньом'язово. У випадках, коли морфін не знімає болю, хворому дають вдихати суміш закису азоту (70%) з киснем (30%) через наркозний апарат протягом 15-30 хв. Портативний апарат АН-8 дозволяє застосувати цей метод лікування в будь-яких умовах. Часто дають полегшення п'явки на область серця.
При ознаках недостатності кровообігу (серцева астма, набряк легенів) внутрішньовенно вводять строфантин (0,5 мл 0,05% розчину) або корглікон (1 мл 0,06% розчину). При колапсі разом зі строфантином вводять внутрішньовенно мезатон або норадреналін, які звужують периферичні судини і піднімають артеріальний тиск. Строфантин, корглікон і мезатон вводять внутрішньовенно 20 мл 40% розчину глюкози або ізотонічного розчину хлориду натрію протягом 2-3 хв.
Норадреналін вводять внутрішньовенно крапельним шляхом з розрахунку, щоб в 500 мл 5% розчину глюкози містилося 2-4 мл 0,2% розчину норадреналіну. Вводять зі швидкістю від декількох до 50-60 крапель на 1 хв. в залежності від реакції артеріального тиску, яке необхідно вимірювати кожні 5-10 хв. Підшкірно вводять кофеїн, кордіамін, камфору. При значної тахікардії кофеїн впорскувати не слід. При пароксизмальної тахікардії та миготливої аритмії застосовують внутрішньом'язово новокаїнамід (5 мл 10% розчину) або проводять електричну дефібриляцію серця. З початку розвитку інфаркту міокарда лікар призначає антикоагулянти, які можуть вберегти від подальшого поширення тромбозу судин. Вводять гепарин спочатку 10 000 - 20 000 ОД внутрішньовенно, а в подальшому внутрішньом'язово 4 рази на добу по 5000-10 000 ОД протягом 3-4 діб під контролем згортання крові так, щоб час згортання збільшилася в 2-2,5 рази порівняно з нормальними цифрами. Бажано в перші і другі добу інфаркту міокарда ввести внутрішньовенно (за призначенням лікаря) препарат фібринолізин (15 000-20 000 ОД в 300 мл ізотонічного розчину хлориду натрію) краплинно. За 2 дні до відміни гепарину починають давати антикоагулянти непрямої дії - дикумарин, пелентан, фенілін, які також призначає тільки лікар. Їх застосовують під контролем протромбінового часу, доводячи його рівень до 40-50% норми.
Під час застосування антикоагулянтів треба регулярно стежити за сечею, досліджуючи її через 2-3 дні. При появі еритроцитів в сечі дозування антикоагулянтів зменшують або їх відміняють. Лікування антикоагулянтами слід застосовувати тільки за вказівкою лікаря.
