Добре відомо, що фізична активність перешкоджає розвитку атеросклерозу [Ланг Р. Ф., 1962; Кипшидзе Н. Н., 1968, і ін]. Відомо також, що у осіб фізичної праці,
а отже, і у спортсменів коронарні артерії мають більше колатералей і міокард краще забезпечується кров'ю, що не сприяє розвитку інфаркту міокарда [М'ясників А. Л., 1960]. Слід думати, що фізична активність, підвищуючи енергетичні процеси, створює умови для більш повної асиміляції ліпідів і їх розпаду до кінцевих продуктів. Все це перешкоджає розвитку гіперліпеміі та атеросклерозу [Мнухина Е. З, 1955; Кипшидзе Н. Н., 1958, і ін].
Д. Л. Глубоков і А. В. Ільїн (1975), зіставивши основні параметри, що характеризують ліпідний обмін у спортсменів та осіб, що не займаються спортом, одного віку, чітко показали сприятливий вплив занять спортом на ліпідний обмін.
Аналогічні дані наводять С. П. Літунів (1962), Ю. М. Удалов (1978) R. Dressendorfer (1979). Н. Weiker (1980) і мн. ін. Проте цілий ряд авторів [Lown, Blackborn, 1977, і ін] вважають, що говорити про такий вплив треба з певною обережністю. Провівши аналіз великого числа робіт, присвячених цьому питанню, вони прийшли до висновку, що дійсно фізичні вправи можуть послаблювати деякі фактори ризику ІХС, що фізично активні люди менш схильні інфаркту міокарда та смертність від нього в них менше, що існують зворотні відносини між ІХС та фізичною активністю. Однак, на думку цих авторів, такі роботи страждають серйозними недоліками. Зокрема, ускладнена оцінка так званої звичної фізичної активності, малий градієнт фізичної активності у обстежених популяцій і т. д. В роботах, присвячених патологоанатомічним даними (їх небагато), немає скільки-небудь переконливих доказів значного зниження вираженості атеросклерозу коронарних артерій, хоча і був знайдений більший просвіт вінцевих артерій, менші закупорки артерій і менш виражені ішемічні ушкодження міокарда. R. Milvy і співавт. (1977) також вважають, що поки немає достатньо переконливих даних про конкретних причинно-наслідкових відносинах між фізичною активністю та ІХС. Вони звертають увагу на те, що особи, які займаються фізкультурою і спортом, являють собою самоотобранную групу, яка не є представницькою у вивченні причинно-наслідкових відносин між ІХС та фізичною активністю.
Безсумнівно, що недостатня фізична активність не може вважатися єдиною причиною зростання захворювань серцево-судинної системи і фізичні вправи - не панацея від цих захворювань [Гаврилов А. Ю., Суснин В. М., 1988].
Тим не менш навряд чи можна заперечувати позитивний вплив фізичної активності на затримку розвитку атеросклерозу, і фізичні вправи повинні використовуватися досить широко як первинна профілактика атеросклерозу і як вторинна профілактика для попередження розвитку захворювання. Однак благотворний вплив фізичних вправ проявляється тільки в тому випадку, коли фізичне навантаження відповідає можливостям особи, що її виконує, тобто не надмірна, і заняття проводяться раціонально, без перевантажень. Надмірна ж фізичне навантаження створює умови для утворення відносної недостатності метаболізму міокарда, а саме - його гіпоксії, порушення співвідношення електролітів, виснаження ферментних систем і т. д., що стає фактором ризику розвитку атеросклерозу і збільшує загрозу виникнення інфаркту міокарда, оскільки полегшує розвиток некрозу в міокарді [М'ясників А. Л., 1960]. Слід мати на увазі, що кінцевий ефект фізичних поразок досягається тоді, коли відбувається зростання фізичної працездатності, тобто коли фізичне навантаження має розвиваючий характер [Гаврилов А. Ю., Суснин В. М., 1988].
Зв'язок коронарних порушень з фізичним навантаженням в даний час сумнівів не викликає. У 25-30 % всіх хворих інфарктом міокарда основну роль у його виникненні відіграє фізичне перенапруження. Особливе значення у виникненні інфаркту міокарда фізичне перенапруження має при наявності тій чи іншій ступеня коронарного атеросклерозу.
