Хворі з характерологічними особливостями истеровозбудимого кола 1

У спостерігалися нами хворих у структурі характеру виразно виявлялося прагнення домагатися визнання, отримувати соціальне схвалення, справляти враження, «здаватися більшими, ніж є насправді». У поведінці на перший план виступала тенденція до демонстративного поведінки, позерства. Їм були властиві емоційна незрілість, експресивні, бурхливі емоційні реакції, часом неадекватні по силі подразника. Вони володіли підвищеною ранимостью, чутливістю, сочетавшейся з малим умінням стримувати свої емоції, відкласти часу задоволення потреб. Хворі пред'являли оточуючим підвищені вимоги, прагнули підпорядкувати їх собі. Їх відрізняли егоцентризм, завищена самооцінка, завищений рівень домагань, тенденція приймати бажане за дійсне.
Однак аж до початку систематичного вживання алкоголю у хворих не відзначалося серйозних порушень соціальної адаптації. Систематичний прийом алкоголю хворими цієї групи рідко починався і підтримувався виключно зовнішніми несприятливими мікросоціальних впливами. Зазвичай випивають компанії приводила їх незадоволеність своїм реальним становищем. Прагнучи до самоствердження й не володіючи достатніми здібностями, особистісними якостями для його досягнення, хворі легко входили у склад різних алкогольних компаній. В алкогольному сп'янінні досягалася позитивна самооцінка і пом'якшувалися негативні емоції, які нерідко харчувалися довгостроково існуючої психотравмуючої ситуацією, яка демонструє неспроможність хворого, його реальними і вигаданими образами; Хворі і в таких компаніях нерідко намагалися в найкоротші терміни завоювати авторитет, підлаштовувалися під алкогольних лідерів. У результаті вживання спиртного у частини з них носило перебільшений характер і відрізнялося надмірністю. Особливістю цих хворих був відносно легкий і скоро здійснюваний перехід з реального світу в світ алкогольних традицій і звичаїв. «Позитивні» властивості алкоголю цінували і схильні виділяти акт прийому алкоголю і ефекти, одержувані в сп'янінні, з численних питних традицій. Однак при поясненні свого пияцтва близьким демонстрували повну некритичність і цілком відносили власне пияцтво на рахунок зовнішніх впливів. Внутрішні заборони на вживання алкоголю швидко втрачали свою силу, і хворі нерідко використовували і традиційні приводи для вживання алкоголю. Вони повідомляли, що рано починали усвідомлювати бажання вжити алкоголь, але не намагалися з нею боротися. Навпаки, при появі такого бажання прагнули швидше його реалізувати. На їхню думку, бажання вжити алкоголь з самого початку, ще на I стадії, з'являлося в дуже інтенсивній формі. При затримці його реалізації різко зростала психічне напруження, знижувалося настрій, «всі справи валилися з рук», з'являлися збудження, непосидючість. Родичі хворих повідомляють, що при згадці про алкоголь у такі періоди у хворих виникала яскрава емоційна реакція, зміст якої визначався можливістю вжити алкоголь або відсутністю такої можливості. Якщо родичі перешкоджали прийому спиртного, то хворі були дуже винахідливими в пошуках приводів для догляду з дому і часто їм вдавалося обдурити родичів, змусити їх повірити собі.
Особливістю хворих цієї групи було відносно раннє становлення інтенсивних вторинних форм потягу до алкоголю, зокрема «втрати контролю за кількістю вживаного алкоголю. На I стадії захворювання таке враження створювалося багато в чому завдяки тому, що інтенсивне бажання вжити алкоголь, виникає до його початку, зумовлювало і швидкий прийом значної кількості алкоголю протягом короткого періоду часу. Однак надалі, у міру наближення II стадії (через 2-4 роки після початку захворювання), втрата кількісного контролю виникала і при порівняно невисокій інтенсивності первинного патологічного потягу до алкоголю, а неможливість продовжити розпочатий ексцес призводила до бурхливих негативним емоціям.


Протягом переходу до II стадії і до її початку (через 3-5 років після початку захворювання) актуалізація потягу до алкоголю відбувалася в основному під впливом переживань, що стосуються основних внутрішньоособистісних конфліктів. У цей період актуалізація первинного патологічного потягу до алкоголю супроводжувалася боротьбою мотивів. Боротьба з наміром вжити алкоголь особливо часто відбувалася в тих випадках, коли прийом спиртного міг перешкоджати отриманню хворими соціального схвалення. Дискомфортна для більшості хворих боротьба мотивів в подальшому могла прискорити прийом спиртного з метою припинення обтяжливою для себе внутрипсихической боротьби мотивів.
Прагнення до похміляння формувався досить швидко, вже на початку II стадії алкоголізму, причому відстрочка в тому, щоб похмелитися з самого початку являла для хворих істотні труднощі. У періоди актуалізації цієї форми вторинного потягу до алкоголю яскраво проявлялися властиві хворим збудливість, запальність, агресивність.
На II стадії, починаючи з часу становлення розгорнутих форм вторинного потягу до алкоголю, різко зменшується елемент боротьби мотивів при актуалізації первинного патологічного потягу.
Розвиток потягу характеризується швидко наростаючими афективними розладами. Бажання вжити алкоголь усвідомлювався хворими лише в останній момент, безпосередньо перед початком ексцесу. Перед цим воно, за словами хворих, іноді «випадково миготіло в голові». Це надавало патологічного потягу на II стадії певну імпульсивність і непередбачуваність. Чітка однозначна зв'язок з попередніми чинниками актуалізації потягу утрачивалась: у частини хворих з'являлися «безпричинні», недостатньо мотивовані прийоми алкоголю. У деяких з них вже на початку II стадії захворювання невідкладна реалізація потягу призводила до того, що новий алкогольний ексцес міг початися в невідповідний період, у невідповідних умовах і тим самим суперечила об'єктивним інтересам хворого, сприяв соціальної дезадаптації.
Симптоматика актуалізації патологічного потягу до алкоголю у хворих з характерологічними особливостями истеровозбудимого кола була поліморфною, з переважанням психічних порушень.

1. А. О. Личко (1977) відзначає, що у «чистих» істериків істинний алкоголізм зустрічається вкрай рідко, а у випадках алкоголізму істеричні особливості особистості поєднуються з рисами іншого типу. В. А. Гур'єва і В. Я. Гиндикин (1980) встановили, що схильність до систематичної алкоголізації у істеричних підлітків зазвичай виникає при наявності у них елементів збудливості і нестійкості. Е. М. Новіков (1977), вивчаючи особливості хронічного алкоголізму у істеричних особистостей, встановив у переважної кількості з них поєднання істеричних і збудливих рис характеру. Н. Н. Іванець і А. Л. Ігонін (1983) вказують, що при алкоголізмі істеричні особливості настільки часто поєднуються з збудливістю, що більш адекватною є кваліфікація цих хворих як истеровозбудимых.