Джерела водопостачання

Джерела водопостачання - поверхневі (річки, водосховища), ґрунтові та міжпластові води, службовці місцевого (децентралізованого) або централізованого водопостачання. Джерела водопостачання розрізняються за своїм походженням, наявністю у них води, її якості та санітарної надійності, тобто можливості зміни і погіршення якості води. Найбільш часто для централізованих водопроводів використовують поверхневі і міжпластові води. Глибокі міжпластові (артезіанські) води більш надійними в санітарному відношенні. Грунтові води менш придатні для господарсько-побутових цілей. Вони служать для децентралізованого водопостачання (див. Колодязі). Поверхневі вододжерела (річки, водосховища) найбільш поширені і слабко мінералізовані. Вони легко забруднюються з поверхні і потребують спеціальної очистки та знезараження (див. Очищення питної води). В районах, де існує іригаційна система, в якості джерел водопостачання використовують іригаційні канали. В останні роки у зв'язку зі збільшенням витрати води у великих містах і промислових центрах на господарсько-побутові і виробничі потреби використовують штучні водосховища, влаштовуються шляхом регулювання стоку великих річок.
При виборі джерел водопостачання керуються спеціальним стандартом (ГОСТ 2761-57 «Джерела централізованого господарсько-питного водопостачання»), яким визначаються якість води і умови, при яких джерело може використовуватися для централізованого водопостачання. Виходячи з досвіду експлуатації сучасних водопровідних станцій, визначено ряд нормативів якості води вододжерел, при яких може бути забезпечене при відповідній очищення та знезараження необхідну якість питної води. До таких нормативів відносяться кількість кишкових паличок в 1 л води (не більше 10 000), вміст сухого залишку (не більше 1000 мг/л), сульфатів (не більше 500 мг/л), хлоридів (не більше 350 мг/л), запах (не більше 3 балів). Одночасно при оцінці якості води можуть використовуватися санітарні показники: окислюваність води, біохімічна потреба в кисні (ВПК), азот амонійний, нітрити і нітрати та ін., за якими можна судити про забруднення джерел водопостачання органічними речовинами. При виборі джерела водопостачання обов'язкова оцінка природних і місцевих (санітарних) умов навколишнього зоні (див. Зони санітарної охорони). До санітарних умов відносяться: щільність населення і забудови житловими і промисловими об'єктами, стан благоустрою населених місць, наявність джерел забруднення, заболоченості та ін.
При виборі джерела водопостачання або поточному санітарному нагляді дослідження води виконується в обсязі, зазначеному у Гост 2761 - 57. При складанні санітарного висновку за даними лабораторного аналізу, отримані результати порівнюють з нормативами Дсту. При санітарному спостереженні за артезіанськими водами дуже важливо зіставлення даних багаторічного санітарно-лабораторного контролю. Сталість складу води і відповідність характерному природному складу завжди свідчить про надійність джерела водопостачання в санітарному відношенні і відсутності небезпеки органічного та бактеріального забруднення.
Для децентралізованого водопостачання, особливо в сільській місцевості, використовують шахтні та трубчасті (абіссінські) колодязі. Санітарні вимоги до влаштування та утримання колодязів громадського користування викладені в інструкції, затвердженій ВГСИ 10. VII. 1946 р.
При обстеженні джерел водопостачання застосовуються органолептичні, хімічні, фізичні, бактеріологічні, гельминтологические та ін. методи дослідження. Порядок взяття проб при виборі джерела водопостачання визначений ГОСТом 2761-57 та додатках до нього, при контролі якості води у водопроводі - ГОСТом 2874-54.
Органи санітарного нагляду зобов'язані здійснювати постійний контроль за станом джерел водопостачання.