Лікувальні установи - лікарні - виникли у віддалені історичні часи у стародавній Греції та в країнах Сходу. У Греції лікарні (ятрен) влаштовувалися при храмах (асклепиях). У Римській імперії лікарні (валетудинарии) призначалися головним чином для лікування поранених і хворих воїнів. На Сході у 4 ст. н. е. виникли перші шпиталі при притулках, в яких лікувалися паломники, що прямували до Єрусалиму. У середні століття виникли лікарні для спеціального лікування хворих на проказу, сифілісом та іншими заразними захворюваннями. У Західній Європі, а згодом і в Росії лікарні створювалися при монастирях. Спустошливі епідемії чуми і прокази викликали необхідність відкривати в різних місцях спеціальні лікарні та притулки для лікування та ізоляції хворих. Відсутність елементарних сан.-епід. умов у цих лікарнях призводило до виключно високої летальності госпіталізованих. Тільки з 18 століття в західноєвропейських країнах починають будувати лікарні відповідно до вимог роздільного лікування хворих і боротьби з внутрішньолікарняними захворюваннями.
Лікарні в Росії. Лікарняна допомога в Росії до революції розвивалася вкрай повільно. Створені під тиском наростаючого революційного руху земські та міські органи самоврядування значно розширили мережу міських і сільських лікарень. Кількість сільських лікарень та амбулаторій особливо збільшилося за 40 років (1870-1910) діяльності земства. У 1913 р. загальна кількість лікарняних ліжок становив 175,7 тис. Ці ліжка були розгорнуті головним чином у 34 земських губерніях, а на інших величезних територіях імперії (Середня Азія, Сибір, Кавказ та ін) кількість ліжок було незначно і не могло задовольнити навіть самі обмежені потреби населення.
У роки першої світової війни кількість лікарняних ліжок ще більше скоротилася у зв'язку із закриттям багатьох лікарень і перетворенням їх у військові госпіталі для лікування поранених.
