В соціально-професійному пристосуванні хворого велика роль належить сім'ї. Неправильні взаємини хворого з членами сім'ї, особливо з батьками, можуть бути причиною зриву ремісії. Лікар своїми порадами повинен допомогти виробити у членів сім'ї правильне ставлення до хворого і допомогти встановити з ним такі стосунки, які були б позбавлені настороженості або надмірної опіки.
В зарубіжній психіатрії також приділяється велика увага заходам щодо реабілітації психічно хворих. Однак основний акцент робиться на психологічні мотиви реабілітаційних впливів. Це обумовлено не тільки пануванням суто психологічного підходу до розуміння сутності психічних хвороб, але і відсутністю реальних можливостей використовувати психічно хворих в роботі на виробництві.
У більшості капіталістичних країн відсутня загальнодержавна система соціального і медичного обслуговування психічно хворих. Питання працевлаштування психічно хворих розглядаються спільно з приватними підприємцями. В таких умовах навряд чи може бути яка-небудь надія отримати роботу психічно хворому, коли мільйони здорових людей не можуть її знайти.
Соціальна психіатрія, зокрема реабілітація психічно хворих, тісно пов'язана з вирішенням такої важливої практичної задачі, експертиза працездатності.
Психічні хвороби, як і інші захворювання, нерідко викликають у хворих порушення працездатності. Ці порушення можуть бути минущими або стійкими і виявлятися в обмеженні або різкому зниженні, а нерідко і до повної втрати працездатності.
Інвалідність настає внаслідок психічних захворювань, становить порівняно невеликий відсоток від загальної інвалідності, однак серед психічно хворих найвищий відсоток інвалідів з найбільш тяжкими групами інвалідності.
Оцінка працездатності психічно хворих - важка і відповідальна задача. Лікар, крім правильної медичної оцінки захворювання хворого, його стану, повинен визначити не тільки ступінь втрати хворим працездатності, але і встановити перспективи подальшої його працездатності в тих умовах, в яких вони можуть оптимально проявитися.
Виключно великий внесок у розробку питань експертизи працездатності психічно хворих внесли радянські психіатри Т. А. Гейер, Д. Е. Мелехов. Вивчення значення трудової зайнятості хворих з урахуванням прогнозу їх захворювання, а також ефективності проведеного лікування допомогло розробити надійні критерії, важливі для трудової експертизи. При оцінці працездатності хворих перед експертами перш за все постає питання про тривалість непрацездатності хворого. Якщо мова йде про тимчасової непрацездатності, то йому видається, як і хворим з іншими захворюваннями, лікарняний лист. Терміни подання лікарняного листа психічно хворому регламентуються загальними положеннями про тривалість тимчасової непрацездатності хворого. Однак звичайний термін не більше 4 міс. не є обов'язковим.
Важливою мірою профілактики інвалідності служить активне лікування хворих з затяжними нападами хвороби без переведення їх після закінчення 4 міс. на інвалідність.
Іноді для доліковування необхідно продовження листка непрацездатності ще на 2-3, рідше на 4 міс.
Для вирішення питання щодо працездатності хворого експерту необхідні ґрунтовні відомості про попередню соціально-трудовому поведінці хворого і правильна оцінка прогностичного значення його клінічного стану в період експертизи. Все це дозволить зробити правильне експертний висновок.
При встановленні стійкого зниження або втрати працездатності експерт повинен також визначити її ступінь. Виділяються три ступені порушення працездатності, яким відповідають три групи інвалідності: I, II і III. I група передбачає повну втрату працездатності. Така втрата може бути досить тривалою або постійною. Хворі з цією ступенем порушення працездатності потребують також постійної допомоги, догляду та спостереження. II група включає хворих, у яких зберігаються можливості виконувати нескладну або некваліфіковану роботу в умовах психоневрологічного диспансеру (ПНД) під наглядом трудинспектора. Вони, як правило, не потребують сторонньої допомоги, здатні до самообслуговування. До Ш групи належать хворі із значним зниженням працездатності. У зв'язку з захворюванням хворий не може працювати так само продуктивно, як до хвороби, але може працювати в полегшених умовах, з меншим навантаженням, з меншою напругою фізичних або психічних сил.
