Лікування передракових захворювань

Сторінки: 1 2 3 4

В загальній системі боротьби з раком шлунка дуже велике місце займає лікування передракових захворювань, серед яких хірурга найчастіше доводиться зустрічатися з поліпами шлунка та з каллезными шлунковими виразками. Ми вже згадували про великий схильності до малігнізації як поліпів, так і хронічних виразок шлунка. Запобігання цього процесу настільки важливе питання, що вимагає особливого розгляду.
Вже давно утвердилася думка про необхідність резекції шлунка у всіх хворих, що мають шлункові поліпи [Петров Н. Н., 1952; Мельников А. В., 1954; Поповьян В. М., Кошелєв Ст. Н„ 1965, і ін].
Спочатку ми суворо дотримувалися цієї думки, виробляючи в кожному випадку поліпозу резекцію шлунка. З цих хворих нам вдалося прослідкувати долю 134, оперованих починаючи з 1952 р. З них у 5 розвинувся рак кукси шлунка і в 4 поліпоз, тобто в загальній складності близько 7%. За даними клініки, якою керував Н. Н. Еланским [Шкроб О. С., Миколаїв А. В., 1965] розвиток раку в культі шлунка, резецированного з приводу доброякісних поліпів, сталося в 8%. За збірної статистикою М. І. Талалаєва (1966) з 518 хворих, яким була проведена резекція шлунка з приводу доброякісних поліпів, у 55 (10,8%) у подальшому розвинувся поліпоз або рак кукси шлунка. Про такі ж результати говорять і інші хірурги.
Отже, дистальна резекція шлунка при поліпозі аж ніяк не позбавляє хворого від розвитку раку у решти шлунка. Адже рецидив поліпів і їх малігнізація можливі не тільки в дистальному відділі шлунка, який видаляють при резекції, але в рівній мірі і в проксимальному, який при цьому залишається. Тому якщо, виробляючи при поліпозі резекцію шлунка, вважають допустимим зберігати проксимальну його частина, то з таким же підставою можна вважати допустимим і збереження інших відділів, виробляючи не резекцію, а эксцизию поліпа разом з невеликою ділянкою навколишнього стінки шлунка.
Цілком зрозуміло, що це відноситься лише до таких поліпів, доброякісність яких встановлена шляхом гістологічного дослідження. Поліпи, які мають ознаки малігнізації, необхідно розглядати як рак і лікувати згідно з правилами, прийнятими для його лікування. Враховувати їх також слід не як поліпи, а як рак.
Отже, при доброякісному поліпи поліпектомію навряд чи можна вважати менш доцільною операцією, ніж дистальну резекцію шлунка. Навпаки, результати поліпектомії, згідно з наявними повідомленнями, представляються більш сприятливими. Л. С. Рудова (1972), простеживши 105 хворих, яким була проведена поліпектомія в термін від 1 до 22 років, тільки у одного зазначила розвиток раку і в 3 - рецидив поліпа. Аналогічні дані наводить Ст. Н. Сагайдак (1961) та ін З 40 хворих, які були простежені нами після поліпектомії на протязі від 1 до 12 років, у жодного не було виявлено жодного рецидиву поліпів, ні розвитку раку шлунка.
Крім того, сама по собі операція поліпектомії незрівнянно простіше і безпечніше резекції шлунка. В протилежність останньої вона не призводить ні до яких функціональних порушень. А до таких порушень після резекції шлунка, виробленої з приводу поліпів, хворі звикають з великими труднощами, оскільки до резекції багато з них взагалі не відчували якихось хворобливих явищ з боку шлунка.
Все викладене дозволяє вважати, що при доброякісному поліпи типова резекція шлунка є незрівнянно менш корисною операцією, ніж ексцизія ділянки шлункової стінки, що містить поліп. Остання як органозберігаюча операція, що рятує хворого від втрати шлунка, виявляється, з точки зору профілактики раку більш доцільною.