Лікарська алергія - це підвищена чутливість організму до лікарських речовин, в основі якої лежать імунологічні механізми. Вона частіше розвивається у дітей, страждаючих алергічними захворюваннями. Лікарськими алергенами можуть бути різні медикаменти. При цьому вони можуть бути повноцінними антигенами (АКТГ, інсулін, пірамідон та ін) або діють за гаптенному механізму (антибіотики, сульфаніламіди та ін), тобто стають повноцінними антигенами після з'єднання з білками організму. Нерідко алергеном є не сам препарат, а продукти його метаболізму, які можуть бути спільними в препаратах однієї групи. Тому при гіперчутливості до одного препарату інші з даної групи призначати не рекомендується. Лікарська алергія може розвиватися при будь-якому шляху введення лікарської речовини в організм - парентеральному, оральному, інтраназальному, у вигляді електрофорезу, але найчастіше при ін'єкційному.
Лікарська алергія клінічно проявляється в різних формах. А. Д. Адо (1976) виділяє три типи алергічних реакцій на ліки в залежності від патогенетичних особливостей і часу їх розвитку: 1) реакції негайного типу, що виникають протягом від декількох хвилин до 1-2 годин (анафілактичний шок, гостра кропив'янка і набряк Квінке, приступ бронхіальної астми, гостра гемолітична анемія); 2) реакції підгострого типу, які розвиваються протягом доби (агранулоцитоз і тромбоцитопенія, пропасниця, медикаментозні висипи, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла); 3) реакції сповільненого типу розвиваються в терміни від кількох діб до 1-3 тижнів після введення ліків (сироваткова хвороба, алергічні васкуліти і пурпуру, лимфоадениты, артрити, висцериты (алергічний гепатит, міокардит та ін)).
Для діагностики лікарської алергії найбільше значення має анамнез, який при даній патології є високоінформативним. При зборі анамнезу виявляються реакції в минулому на введення лікарських речовин, сироваток, вакцин. Звертається увага на наявність грибкових захворювань, які сприяють розвитку сенсибілізації до пеніциліну. З таблиці 2.17 видно, що позитивний анамнез підтверджується іншими тестами у 91,40% хворих, в тому числі у 76,34% - провокаційним. Лише у 8,60% анамнез виявився хибнопозитивних і у 4,01% - хибнонегативних. При аналізі хибнопозитивних даних анамнезу можна виділити три причини. Найбільш частою (у 41 з 67 випадків) була неправильна оцінка батьками реакцій, що виникають на тлі введення декількох препаратів. Вони пов'язували ці реакції з усіма одномоментно одержуваними препаратами, а при алергологічному обстеженні виявлялися сенсибілізація до одного або кількох. В інших випадках (12) загострення захворювання, обумовлене харчовими алергенами, співпало з прийомом лікарських препаратів, які були запідозрені в якості причини захворювання. І нарешті, у частини хворих (14), в основному екземою і нейродермітом, загострення захворювання було зумовлене не самим медикаментом, а харчовими компонентами, що входять у їхній склад у якості наповнювача, до якого у дитини була підвищена чутливість, зокрема до глюкози. Підтвердженням можуть служити клінічні приклади, представлені в таблиці 2.18.
В першому прикладі, у дитини Р. Б., в анамнезі спостерігалися реакції у вигляді висипу на одночасне введення пеніциліну і стрептоміцину. При алергологічному обстеженні виявлена сенсибілізація до пеніциліну (позитивний результат ЛкА, КСП, РЛЛ) і не підтверджена до стрептоміцину (всі тести негативні). Таким чином, дані анамнезу про несприйняття стрептоміцину виявилися псевдопозитивними.
