Лікувально - евакуаційне забезпечення

Сторінки: 1 2 3 4 5

Лікувально - евакуаційне забезпечення (ЛЕО) - система здійснюваних під час війни заходів з надання медичної допомоги ураженим і хворим зі складу збройних сил і населення країни, їх лікування та евакуації. Під час минулих війн, включаючи першу світову війну 1914-1918 рр., ЛЕО проводилося в інтересах збройних сил. Розвиток бомбардувальної авіації, а потім і ракетної зброї, які здатні завдавати поразки не тільки особовому складу військ діючої армії і населення території, прилеглої до лінії фронту, але і тилових районів країни, зумовило необхідність проводити ЛЕО також в інтересах цивільного населення країни в цілому. Тому в даний час розрізняють ЛЕО військ і ЛЕО населення, що здійснюється в системі цивільної оборони (див. нижче).
Лікувально-евакуаційне забезпечення військ має на меті збереження життя з подальшим відновленням боєздатності чи працездатності у можливо більшій частині уражених і хворих з числа особового складу збройних сил. Поряд з санітарно-гігієнічним і протиепідемічним забезпеченням (див.), медичним забезпеченням, заходами медслужби по захисту від зброї масового ураження супротивника (див. Захист від зброї масового ураження) і управлінням медслужбой ЛЕО є одним з елементів системи мед. забезпечення військ. ЛЕО військ ПМП здійснюється відповідними силами і засобами медичної служби Збройних Сил (див.): медпунктами військових підрозділів і частин (див. Батальйонний медичний пункт, Полковий медичний пункт); медико-санітарними батальйонами військових з'єднань; окремими медичними загонами (0М0), різними за профілем і призначенням лікувальними установами (див. Госпіталь, військовий), військово-санітарним транспортом (див. Санітарний транспорт).
Історія військової медицини свідчить про застосування двох систем ЛЕО: а) системи «лікування на місці»,-коли лікування уражених і хворих проводиться поблизу району бойових дій, і б) евакуаційної системи, коли переважна більшість уражених і хворих евакуюється з зони бойових дій в тил.
Застосування системи «лікування на місці» обумовлено прагненням надати ураженим і хворим можливо більше спокою, для чого максимально обмежується несприятливий вплив тривалого транспортування на перебіг ураження і хвороби. Ця Система застосовувалась у минулому і може бути застосована в майбутньому в тих випадках, коли масова евакуація уражених і хворих в тил за умовами обстановки виявиться неможливою або недоцільною. Застосування евакуаційної системи обумовлюється неможливістю з-за несприятливих умов бойової обстановки організувати лікування великої кількості уражених і хворих поблизу району бойових дій, особливо в обстановці маневрених дій військ, коли польові лікувальні установи повинні переміщатися за військами.
У минулих війнах в залежності від умов обстановки в одних випадках переважало лікування поранених і хворих «на місці», в інших - їх евакуація в тил. Особливо тісно переплітаються елементи «лікування на місці» і евакуації в системі ЛЕО військ у війнах 20 століття, включаючи Велику Вітчизняну війну 1941-1945 рр. В цей період в лікувальних установах діючої армії для лікування до повернення в стрій залишалася значна частина поранених і хворих (легкораненые і хворі). Підлягали тимчасової госпіталізації також тяжкопоранені і хворі, для яких евакуація в тил була протипоказаною із-за тяжкості їх стану (група так званих нетранспортабельних). У глибокий тил евакуювали всіх поранених і хворих, які потребували тривалому і складному лікуванні або коли було очевидним, що після одужання вони виявляться непридатними до військової служби.


Рис. 1. Принципова схема організації лікувально-евакуаційного забезпечення військ.

Сучасна система ЛЕО військ схематично представлена на рис. 1. В підрозділах, які ведуть бій, уражені одержують першу медичну допомогу, що надається в порядку само - та взаємодопомоги (див. Медична допомога у військово-польових умовах), а також особовим складом мед. служби (санітари, санинструкторы) цих підрозділів. Винесення і вивезення уражених (див.) з поля бою в батальйонний медпункт або в місця зосередження поранених, звані гніздами поранених, організовує фельдшер батальйону, який надає долікарську допомогу. Надалі засобами мед. служби полку постраждалі з батальйонних медпунктів або місць зосередження уражених евакуюють на полковий медичний пункт (див.), де їм надають першу лікарську допомогу. Надання кваліфікованої медичної допомоги забезпечують МедСБ і ОМО. При високій рухливості військ і масових санітарних втратах обсяг першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги виявляється головним чином з невідкладних (життєвими) показаннями, а при сприятливих умовах - в повному обсязі. Всі уражені і хворі, які потребують спеціалізованої медичної допомоги і тривалих строках лікування, в подальшому підлягають евакуації за призначенням в госпітальну базу, у складі якої є різні спеціалізовані госпіталі.