В результаті планомірного розвитку мережі медінститутів Радянський Союз займає перше місце в світі по забезпеченості лікарями, а деякі союзні республіки значно перевершують за цим показником розвинені капіталістичні країни. У 1970 р. у СРСР налічувалося 82 вищих мед. навчальних закладів (74 медичних, 2 стоматологічних та 6 фармацевтичних інститутів) і 8 мед. факультетів при університетах. Медвузи мають у своєму складі від одного до п'яти факультетів (лікувальний, педіатричний, санітарно-гігієнічний, стоматологічний, фармацевтичний).
При деяких медінститутах відкриті факультети удосконалення лікарів, а також факультети підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу. Ряд медінститутів має в своєму складі клініки, більшість клінічних кафедр медінститутів розгорнуто на базі лікувально-профілактичних установ органів охорони здоров'я.
В медвузи приймаються особи віком до 35 років, які мають закінчену загальну середню освіту або диплом про закінчення середнього спеціального навчального закладу і успішно витримали конкурсні іспити.
Підготовка лікарів (лікарів, педіатрів, санітарних лікарів, стоматологів) в основному проводиться на денних відділеннях з відривом від роботи; деякі медвузи мають і вечірні відділення, на які приймаються особи, які мають закінчену середню медичну освіту. Підготовка лікарів-стоматологів здійснюється, крім денних, також на заочних відділеннях. Приймаються на ці відділення тільки зубні лікарі.
Деякі фармацевтичні інститути (факультети), крім денних відділень, мають заочні відділення, куди приймають фармацевтів з середньою спеціальною освітою.
Всі медичні інститути перебувають на державному бюджеті і працюють за статутом, навчальним планам і програмам, затвердженим Міністерством охорони здоров'я СРСР та Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти СРСР.
Висока якість навчання досягається поєднанням різних форм навчальної роботи: лекції, практичні заняття в лабораторіях і клініках, самостійна робота студентів, виробнича практика та ін. Навчальними планами передбачено глибоке вивчення суспільних наук. На перших 5 семестрах проводиться викладання теоретичних дисциплін (анатомія, фізіологія, хімія та ін) приблизно в однаковому обсязі для всіх факультетів. На 3-му курсі починається викладання клінічних профільних дисциплін. Для клінічного навчання характерний принцип поєднання теоретичної підготовки з набуттям певних практичних навичок по кожній з досліджуваних клінічних дисциплін. На всіх клінічних кафедрах значний час відводиться поліклінічному навчання. По закінченні 3-го, 4-го і 5-го курсів студенти лікувального, педіатричного, санітарно-гігієнічного та стоматологічного факультетів проходять виробничу практику в лікувально-профілактичних установах: після 3-го курсу - в якості медсестри (або по догляду за дітьми у дитячих лікарнях для студентів педіатричного факультету), після 4-го курсу - по основних клінічних спеціальностей (терапія, хірургія, акушерство), після 5-го курсу - у якості дільничного лікаря-терапевта або педіатра або лікаря СЕС. Виробнича практика на фармацевтичних факультетах проводиться по закінченні 8 і 9 семестрів (з технології ліків, фармацевтичного аналізу, економіці та організації фармацевтичної справи).
Закінчили медичний інститут вважається студент, який виконав повністю навчальний план, який здав всі заліки та іспити, передбачені навчальним планом, і витримав державні іспити. По закінченні інституту молоді фахівці направляються на роботу згідно з державним планом розподілу.
