Збудник як біологічний вид може розвиватися й існувати тільки за умови пристосування його до паразитування в живому організмі і до переміщення з одного організму в інший. Цей процес переміщення збудника (або механізм передачі інфекції) досить складний і складається з трьох етапів: 1) виведення збудника з зараженого організму, 2) перебування його у зовнішньому середовищі, 3) проникнення в інший незаражений організм.
Збудник виводиться з організму в зовнішнє середовище з допомогою того чи іншого фізіологічного (видих, сечовипускання, дефекація), а також патологічного (кашель, блювання) акта. Тут він при наявності різних факторів зовнішнього середовища (повітря, вода, їжа, предмети побуту тощо) переміщується до здоровій людині і впроваджується в організм при вдиханні, ковтанні, укусі комах та ін. Ця схема механізму передачі інфекції представлена на рис. 58. Слід, однак, мати на увазі, що, хоча механізм передачі збудника підпорядкований цієї загальної закономірності при будь-яких інфекційних хворобах, в деталях він різноманітний, що пояснюється специфічними особливостями збудника і специфічністю локалізації його в організмі. У процесі тривалої еволюції кожен вид збудника пристосовується до існування в певних тканинах і органах свого господаря (вірус грипу - в слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів, дифтерійний мікроб - в слизовій оболонці зіва, дизентерійна паличка - у товстому кишечнику, черевнотифозними - у лімфатичних вузлах тонкого кишечника тощо). Ця первинна локалізація має велике епідеміологічне значення, так як нею визначаються шляхи виведення збудника з організму. Так, збудник, що локалізується на слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів, виділяється в зовнішнє середовище з повітрям, що видихається у процесі дихання, при кашлі, чханні, а збудник, локалізуються в кишечнику, виділяється тільки при акті дефекації. Перебування збудника в зовнішньому середовищі залежить від способу його виділення із організму. Так, для збудників заразних хвороб верхніх дихальних шляхів характерно присутність їх в повітряному середовищі, яка тому і грає вирішальну роль в передачі цієї інфекції (грип, туберкульоз).
Рис. 58. Схема механізму передачі інфекції. I - заражений організм; II - здоровий організм; 1 - акт виведення збудника; 2 - перебування збудника в зовнішньому середовищі; 3 - акт впровадження збудника.
Присутність ж збудника у тому чи іншому субстраті зовнішнього середовища, в свою чергу, обумовлює і спосіб зараження іншої організму (наприклад, якщо збудник знаходиться в повітрі, то зараження може відбутися тільки шляхом вдихання, якщо в харчових продуктах, то тільки при їх прийомі всередину і т. д.). Оскільки зараження може відбутися лише через зовнішню середу, істотне значення у передачі заразного початку має час перебування збудника в її субстратах. В табл. 24 поміщені терміни виживання патогенних мікроорганізмів в різних умовах.
| № п/п | Назва мікроба і викликане ним захворювання | Виживання мікробів |
| 1 | Паличка Еберта (черевний тиф) | На різних предметах (білизна, сукні, посуді) -2 тижні; в стічних водах - до 2 тижнів |
| 2 | Дизентерійна паличка (дизентерія) | У випорожненнях хворих - до 40 днів, у воді, брудній білизні, вологому ґрунті - від декількох тижнів до декількох місяців, на предметах побутової обстановки - від 7 днів до 1 місяця |
| 3 | Вірус епідемічного гепатиту (хвороба Боткіна) | Довго зберігається у зовнішньому середовищі, на посуді, білизні, іграшках |
| 4 | Вірус поліомієліту (поліомієліт) | У стічних водах - кілька місяців, у стерильній воді-до 114 днів, в стерильному молоці - 30 днів, на білизні 15-20 днів |
| 5 | Паличка Леффлера (дифтерія) | На білизну - 2 - 4 тижні, у мокротинні - до 3 місяців, на іграшках виявляється через 5 місяців |
| 6 | Туберкульозна паличка Коха (туберкульоз) | На предметах обстановки в темних сирих приміщеннях зберігається роками, витримує тривале висушування, на білизні - 6-8 місяців |
| 7 | Сібіреязвенная паличка (сибірська виразка) | Спори зберігаються роками (до 40 років в скотомогильниках) |
З табл. 24 видно, що терміни виживання патогенних мікроорганізмів в різних об'єктах зовнішнього середовища різні. Найбільшою стійкістю володіють спороутворюючі (збудники сибірки, газової гангрени, правця). Сприятливим середовищем для збереження життєздатності і розвитку збудників є субстрати, що містять велику кількість органічних речовин (випорожнення, фекально-господарські стічні води, харчові продукти тощо). Терміни виживання значно залежать від реакції середовища, мікробного антагонізму, природи самого збудника та інших факторів. Більшість збудників порівняно швидко гине під дією сонячного світла, висушування, температури та інших факторів, що обумовлюють процеси природного самоочищення. Загибелі патогенних мікроорганізмів сприяють різні протиепідемічні заходи, що проводяться людиною (дезінфекція різних об'єктів зовнішнього середовища тощо). Але незважаючи на це, в силу своїх біологічних особливостей збудників пристосовуються до нових умов зовнішнього середовища, у результаті чого виникають нові випадки інфекційних захворювань. Така органічна зв'язок між локалізацією збудника в організмі і механізмом передачі інфекції. Вони утворюють безперервну ланцюг, що забезпечує збереження збудника в природі, а разом з цим і безперервність епідемічного процесу (другий закон загальної епідеміології).
