Обстеження хворого

Обстеження хворого - комплекс медичних досліджень, за допомогою якого виявляються загальні та місцеві ознаки захворювання і дається оцінка загального стану організму хворого. Повноцінно проведене обстеження хворого дозволяє встановити не тільки природу і локалізацію патологічного процесу, тобто поставити діагноз (див.), але і судити про індивідуальні особливості розвитку захворювання у даного хворого, передбачити подальший перебіг і його ймовірний результат (див. Прогноз). На підставі результатів обстеження хворого вибирають найбільш доцільну тактику і методику лікування, визначити показання та протипоказання до тих чи інших лікувальних заходів.
Всі ці питання вирішуються шляхом аналізу й узагальнення фактичних даних. Лікарське мислення, необхідне для логічної обробки результатів обстеження хворого, зводиться в основному до того, щоб жодного причетного явища або зміни не залишити без питання «чому?» і жодного власного дії біля ліжка хворого без питання «навіщо?».

Обстеження хворого - сукупність різних методів, застосовуваних для оцінки стану хворого, встановлення діагнозу, визначення прогнозу, призначення обгрунтованого лікування та проведення профілактичних заходів.
Методи обстеження хворого ділять на загальні, що застосовуються при дослідженні будь-якого хворого, і спеціальні, що застосовуються при відповідних показаннях. Загальні методи обстеження хворого ділять на основні і додаткові.
Основні методи обстеження хворого - розпитування, огляд, пальпація, перкусія та аускультація хворого. Ці методи виникли раніше інших у медичній практиці, їх застосування не вимагає ніякої складної апаратури і можливо в будь-якій обстановці.
1. Розпитування хворого починають з виявлення «паспортних» даних, які допомагають запідозрити або виключити захворювання, властиві тому чи іншому віку, статі, професії, місцевості, в якій проживає хворий. Потім з'ясовують скарги хворого, які до певної міри можуть орієнтувати обстежують щодо захворювання того чи іншого органу. Далі приступають до збирання анамнезу (див.).
2. Огляд часто передує розпитування, так як патологічні ознаки, зазначені при першому спілкуванні з хворим, наприклад зоб, витрішкуватість і ін., надають суттєву допомогу в постановці питань при збиранні анамнезу і іноді дозволяють ставити правильний діагноз «з першого погляду».
Оглядом можна виявити ряд характерних ознак, що вказують на розлади різних функцій організму (наприклад, задишка, набряки) і анатомічні зміни в органах. Відомі поєднання цих ознак складають певний клінічний синдром (див.), притаманний тим чи іншим захворюванням.
Огляд краще всього проводити при денному освітленні або лампах денного світла, що дозволяють виявити, наприклад, жовтяничним забарвлення шкіри і склер або наявність різних висипань, не виявляються при наявності інших штучних джерел світла. Застосовуючи поступове часткове оголення тіла, слід послідовно оглянути хворого у вертикальному і горизонтальному положенні при прямому і боковому освітленні. Огляд повинен бути систематичним. Спочатку проводять загальний огляд хворого, а потім місцевий огляд - ділянок тіла, органів.
При загальному огляді лікар або фельдшер після з'ясування паспортних даних (стать, вік та ін) встановлює конституцію (див.), загальний стан хворого (хода, постава, положення, свідомість), його habitus (ожиріння, схуднення), а також проводить зовнішній огляд лімфатичних вузлів, шкіри, слизових оболонок, волосяного покриву, голови, обличчя, шиї, тулуба (груди, живіт), кінцівок і статевих органів.
При оцінці загального стану хворого відзначають, чи може хворий самостійно пересуватися чи змушений лежати. Мобільність хворого ще не визначає легкості патологічного процесу. У ходячого хворого звертають увагу на поставу і ходу. По поставі хворого в багатьох випадках можна зробити висновок про загальному тонусі, про розвиток м'язів, про стан психіки, про наявність захворювання.
Хода хворого разом з поставою відображає його самопочуття, настрій. Ряд захворювань викликає зміна ходи (ішіас, ураження суглобів, кісток, порушення кровообігу в нижніх кінцівках і ін).
Положення хворого в ліжку може бути активним, пасивним і вимушеним. Активне положення звичайно відповідає задовільному стану, але воно може бути і в початкових стадіях навіть невиліковних тяжких захворювань. Пасивне положення виникає у випадках крайньої слабкості і при втраті свідомості. Вимушене положення може бути найрізноманітнішим; хворий приймає його для зменшення наявних у нього хворобливих відчуттів (при сухому плевриті лежить на хворому боці, згинає кінцівку при артриті і т. п.), при астмі, набряку легень приймає напівсидяче або сидяче положення і т. д.

Сторінки: 1 2 3