Хірургічна корекція ожиріння була запропонована наприкінці XIX століття. Kelly (1899) вперше застосував висічення жирових скупчень в підшкірній клітковині передньої черевної стінки. Однак ця операція не отримала поширення, оскільки давала лише косметичний і короткочасний ефект. З 50-х років XX століття стали застосовувати шунтування тонкої кишки для зменшення всмоктувальної поверхні кишечника шляхом створення еюно-трансверзоанастомоза. Виразне зниження маси тіла досягалося в більшості випадків. Однак у частини хворих в подальшому спостерігалися дисфагія, виснаження, анемія, гіпопротеїнемія, у зв'язку з чим ця операція не отримала поширення. У 70-ті роки була запропонована операція на тонкій кишці, при якій шляхом энтероэнтероанастомоза досягається більш позитивний ефект, ніж при інших оперативних втручаннях. Описано лікування ожиріння шляхом хірургічного видалення частин як кишківника, так і шлунка. Після видалення частини тонкої кишки змінюються структура кишечнику, всмоктування харчових речовин (особливо жиру) і знижується маса тіла у хворих з ожирінням [Friedman, Chandler, Peck et al., 1978]. До позитивних результатів приводять і операції на шлунку [Masson, 1978; Gomez, 1980]. Хірургічні операції зазвичай проводять хворим ожирінням з дуже великою масою тіла (ожиріння III-IV ступеня). Показаннями до оперативного лікування є також неефективність консервативного лікування, різке зниження працездатності; протипоказаннями - вік старше 60 років, супутні захворювання.
Клінічний стан хворих ожирінням після хірургічних операцій на кишечнику або шлунку вимагає самих різних заходів (недостатнє харчування, підтримання гомеостазу, кишкова непрохідність, патологія нирок, дерматологічні ускладнення, туберкульоз) [Atkinson, Dahmes, Bray, 1978].
