У залежності від фази та тяжкості захворювання функціональні порушення нирок будуть дещо різними.
У гострій фазі захворювання спостерігається зниження клубочкової фільтрації, іноді до дуже низьких величин (у наших спостереженнях - до 37 мл/хв). Нирковий плазмоток і кровотік або дещо збільшені, або нормальні; фільтраційна фракція знижена. Кровотік збільшується не тільки в абсолютних, а й у відносних одиницях (збільшення відношення CD/TmD). Функція проксимальних канальців (за максимальною реабсорбції глюкози та секреції диодраста) може бути короткочасно знижена, що, на думку Corcoran і співр. (1948), швидше пов'язано з обструкцією канальців білковими масами, ніж з їх поразкою.
Концентраційна функція нирок у цій фазі захворювання не порушена, про що свідчать нормальні відносини U/Posm, ТмСН2О в умовах обмеження води і зростання відносини ТмСН2О/Ссд. Про переважному ураженні клубочків над канальцями вказує зниження показників Ccr/TmD, Ccr/TmG (Earle і співроб., 1944). Відносно частіше лікарю-клініцисту доводиться стикатися з легким перебігом захворювання, коли майже єдиною ознакою його є зміни в сечі, і випадками затяжного перебігу гломерулонефриту (понад 4 місяців від початку захворювання), що виражається тільки сечовим синдромом. Окремі показники ниркових функцій у таких формах і фазах нефриту можуть бути або помірно знижені, або нормальні. Однак зіставлення показників клубочкової фільтрації і ниркового плазмотоку вказує на зниження фільтраційної фракції (до 12,7%, за нашими даними), так само, як і показників відносин Ccr/TmD до 2,1 ± 0,1 і Ccr/TmG до 0,31 ± 0,02. Величини двох останніх відносин знижені незначно, але все ж вони вказують на переважне ураження клубочків. При гострому гломерулонефриті досить довго (до півроку) зберігається гіперемія ниркової паренхіми, що виражається в деякому збільшенні показника CD/TmD (до 17 ± 0,87, за нашими даними).
Функція дистальних канальців, оцінювана по концентраційної здатності нирок у наших дослідженнях, як правило, була збережена (по пробі Зимницьким і відносно U/Posm після 12-годинного позбавлення води). Однак у рідкісних випадках ми, як і інші дослідники, спостерігали ранню і досить стійку гипостенурию, сохранявшуюся тривалий час. Storey (1951), Baldwin (1955), Е. М. Тареєв (1958), Н. Попов (1965) надають велике значення ранньої гипостенурии у прогнозі захворювання, вважаючи, що вона відбиває або тяжкість захворювання, або перехід його в хронічну форму.
