Ви не впоралися на роботі з будь-яким завданням, і начальник оголосив Вам догану. Наказ видрукуваний і вивішений на загальний огляд. Додатково до вимови начальник просить секретарку зв'язатися з класним керівником Вашій дочці, щоб та на класних зборах розповіла всім учням, що Ви за працівник. Вдома дівчинка говорить Вам: «Ти зганьбив мене перед усім класом. Оля Іванова сказала, що не стане дружити з дочкою халтурника!» Після оприлюднення на Вашій роботі догани Ви йшли додому з одним бажанням: забути все, наплювати на роботу (до ранку) і посидіти вечорок з донькою - найріднішим, найдорожчим і коханою людиною. А вона з порога: «ганьба!», «халтура!»...
Дайте відповідь на питання:
Чи повинна дитина знати про всіх Ваших невдачі на роботі?
З яким почуттям Ви знову зустрінетеся зі своїм начальником і його секретаркою?
Після таких слів дочки яке на душі?
Що догану на роботі, що двійка за контрольну - це, по суті, одне і те ж. Але які ми щасливі: діти не мають можливості судити нас у ті дні, «коли весь світ зі мною в розбраті». Нас, батьків, не добивають будинку в дні невдач «близькі» та «рідні».
