Умисні злочини проти життя і здоров'я людини.
Ст. 116 КК РРФСР передбачає кримінальне покарання за злочин, що виражається в незаконному виробництві аборту (незалежно від терміну вагітності) лікарем або особою, що не мають закінченої вищої медичної освіти. Незаконним вважається аборт, вироблений поза лікарні, а також в лікарні, але з порушенням діючих правил і інструкцій. За усталеної судової практиці будь аборт, вчинений за межами лікарні, вважається виробленим в антисанітарної обстановці, оскільки при цьому не можуть бути створені умови для ліквідації невдалих наслідків втручання (наприклад, для операції лапаротомії при перфорації матки) і забезпечення жінці належного лікування та догляду.
Єдиним обставиною, що виключає відповідальність за незаконний аборт, є стан крайньої необхідності, тобто якщо аборт проводиться з метою усунення реальної небезпеки для життя жінки, коли ця небезпека у даних конкретних умовах не могла бути усунена ніяким іншим шляхом і коли заподіяна абортом шкода є менш значною, ніж відвернена шкода, тобто коли аборт проводився за життєвими показаннями.
Обставинами, які передбачають посилення покарання за незаконний аборт, є: неодноразовість незаконних абортів, смерть жінки чи тяжкі наслідки (тяжка невиліковна хвороба, безплідність, видалення матки, інвалідність та ін) внаслідок аборту. У подібних випадках має бути встановлено наявність прямого причинного зв'язку між абортом і зазначеними наслідками.
В нашій країні медична допомога безкоштовно надається всім нужденним в ній у будь-який час року і доби численними лікувально-профілактичними закладами Міністерства охорони здоров'я СРСР і союзних республік, медико-санітарними частинами промислових підприємств, ВЦРПС, органів соціального страхування та інших відомств.
Однак у житті зустрічаються такі обставини і конкретні ситуації (травми, утоплення, отруєння, раптові захворювання та ін), коли необхідно терміново надати медичну допомогу хворому або постраждалому будь-яким медичним працівником на місці, поза лікувального закладу.
Обов'язковість надання такої допомоги передбачена ст. 33 «Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я», яка говорить: «Медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані надати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у дорозі, на вулиці, в інших громадських місцях та вдома». Ненадання медичної допомоги нужденному у ній хворому без поважних причин утворює склад злочину, передбаченого ст. 128 КК РРФСР. Це злочин носить навмисний характер, виражається в бездіяльності медичного працівника: нез'явлення до хворого за його викликом, в ненаданні допомоги хворому у випадках травм, або раптового захворювання на вулиці або в інших місцях; хворому, що знаходиться в лікувальному закладі.
Поважними причинами ненадання медичної допомоги можуть бути: хвороба або травма самого медичного працівника; надання медпрацівником у цей же час допомоги іншому, нужденному у ній хворого; неможливість вступити у фізичний контакт з хворим (відсутність транспорту та ін). Посилання на некомпетентність медичного працівника не є поважною причиною. Якщо медпрацівник сам не може надати допомогу хворому, він зобов'язаний вжити термінових заходів або за транспортування хворого в лікувальний заклад, або щодо залучення іншого медичного працівника для надання допомоги хворому. Питання щодо поважності чи неповажності при
чини ненадання медичної допомоги вирішується в кожному окремому випадку судом.
Обтяжуючою обставиною, що тягне за собою посилення відповідальності, є смерть хворого або реальна можливість її настання.
Ст. 222 КК РРФСР передбачена кримінальна відповідальність за порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-епідеміологічних правил, встановлених з метою боротьби з епідеміями.
