Методика лікувальної фізичної культури при опіках

Сторінки: 1 2 3

Раціональна організація лікувального режиму при опікової хвороби передбачає правильне чергування стану спокою і рухової активності. При призначенні лікувальної фізичної культури слід в першу чергу виходити з рухового режиму, встановленого лікарем.
Строгий постільний режим вимагає, як правило, повного спокою. Як виняток допускаються руху з невеликою амплітудою в дистальних відділах кінцівок, а також пасивні рухи, що виконуються з допомогою методиста. Цей режим призначають лише при тяжкому загальному стані хворого (наприклад, в період опікового шоку) і по можливості на короткий період. При перших ознаках клінічного поліпшення стану хворого його переводять на постільний режим.
Постільний режим передбачає перебування хворого в ліжку. Йому забороняють вставати і ходити. У цей період показані вправи, що виконуються у вихідних положеннях лежачи і сидячи, для верхніх і нижніх кінцівок, для зміцнення м'язів спини, черевного преса і т. д.
Постільний режим слід розглядати як тимчасову міру, сприяє мобілізації резервних можливостей організму, тому при підвищенні їх слід поступово розширювати рухову активність хворого.
При перекладі на напівпостільний режим більшу частину денного часу хворий знаходиться в ліжку, але йому дозволяють виконувати елементи самообслуговування (туалет, харчування тощо), ходити в палаті, виконувати фізичні вправи у вихідних положеннях сидячи і стоячи.
Вільний, або щадний режим передбачає оптимальний обсяг рухової активності хворого, заснований на максимальному використанні функціональних можливостей основних життєзабезпечуючих систем організму.
Лікувальну гімнастику призначають відразу ж після виведення хворого із стану шоку. Оскільки загальний стан її залишається важким, з метою профілактики пневмонії кілька разів в день застосовують дихальні статичні вправи з акцентом на видиху (вдих через ніс, подовжений видих через рот).
В стадіях гострої токсемії і септикотоксемії вирішуються завдання нормалізації діяльності ЦНС, профілактики ускладнень з боку внутрішніх органів, поліпшення функції дихання і кровообігу і трофічних процесів в ушкоджених тканинах, збереження рухливості в суглобах пошкоджених сегментів тіла і попередження порушень функцій в неуражених кінцівках. Для вирішення цих завдань з 3-4-го дня призначають дихальні вправи і вправи для дрібних суглобів, що виконуються активно і пасивно (з допомогою методиста). Складні загальнозміцнюючі вправи протипоказані, особливо при глибоких великих опіках і важкому клінічному стані, так як вони викликають велику напругу серцево-судинної і дихальної системи, значно збільшують і без того підвищений основний обмін.
У багатьох хворих з глибокими і широкими поверхневими опіками відзначається дихальна і серцево-судинна недостатність, тому дихальні вправи треба обов'язково включати у комплекс лікувальної гімнастики. Однак, застосовуючи їх, слід дотримуватися обережності, оскільки при неправильній дозуванні у хворого може виникнути гіпервентіляціонний синдром (запаморочення, нудота, спазм церебральних і коронарних судин тощо). Щоб уникнути цього статичні дихальні вправи краще всього виконувати з пластмасовими трубками об'ємом від 500 до 800 мл, мають гладку внутрішню поверхню.