Гранично допустима доза

Гранично допустима доза (ГДД) - доза випромінювання, яка при систематичному впливі протягом необмежено тривалого часу не викликає у працюючих будь-яких патологічних змін або захворювань, що виявляються за допомогою сучасних методів дослідження. У СРСР затверджено ПДР при опроміненні всього тіла в 0,1 бер/год, що відповідає 0,017 бер за робочий день і 5 бер на рік. Гранично допустима сумарна доза опромінення (D) за весь період роботи обчислюється за формулою: D=5 (N -18) бер, де N - вік людини, 18 - вік, в якому зазвичай починається професійна діяльність.
См. також Дози іонізуючих випромінювань.

Гранично допустима доза (ГДД) - доза випромінювання, яка при систематичному впливі протягом необмежено тривалого часу не викликає у працюючих будь-яких патологічних змін або захворювань, що виявляються сучасними засобами дослідження.
Запропонована в 1925 р. величина ПДР 0,1-0,2 р (рентген) за робочий день періодично переглядалася, і в 1959 році Міжнародна комісія з радіаційного захисту затвердила ПДР при опроміненні всього тіла 0,1 бер/год, що відповідає 0,017 бер за робочий день і 5 бер/рік.
При нерівномірному опроміненні тіла прийнято розглядати вплив на так званої критичні органи (див.). Доза 0,1 бер/тиж прийнята для опромінення групи критичних органів - статеві залози, кістковий мозок, кришталик ока, вплив на які прирівнюється до опромінення всього тіла. Для шкіри та щитовидної залози, що володіють порівняно меншою радіовідчутності, прийнята ПДР 0,6 бер/год або 30 бер/рік. Для опромінення інших органів ПДР становить 0,3 бер/нед або 15 бер/рік. При опроміненні рук і стоп ПДР в 5 разів більше, ніж при опроміненні всього тіла (0,5 бер/тиж). У СРСР ці дози затверджені в якості ПДР. Прийнято, що сумарна доза професійного опромінення D за весь час роботи не повинна перевищувати D=5 (N - 18) бер, де N - вік людини, 18 - вік початку професійного опромінення.
При проведенні аварійних робіт допускається перевищення сумарної річної дози зовнішнього опромінення до 12 бер. Ця величина додається до отриманої (до цього моменту) дозі, і якщо при цьому сумарна доза перевищує допустиму, то надлишок компенсується за рахунок зниження подальшого опромінення протягом 5 років. Для людей, що знаходяться в санітарно-захисній зоні або працюють у приміщеннях, суміжних з тими, де працюють з радіоактивними речовинами і джерелами іонізуючих випромінювань, ПДР становить 0,5 бер/рік. Річна величина ПДР для населення всіх вікових груп, які проживають за межами санітарно-захисної зони, становить 0,05 бер, тобто наближається до рівня природного фону. У перерахунку на можливе опромінення кісткового мозку ця доза в 10 разів перевищує природний фон, що за сучасними поняттями є безпечним. Опромінення гонад порівнянно з рівнем впливу природного фону, сумарна доза на гонади при цьому подвоюється.
У відповідності з встановленими величинами відносної біологічної ефективності (див.) для різних видів випромінювання прийняті наступні ПДР (див. табл.).

См. також Дози іонізуючих випромінювань.