Пересадки у вищих тварин і людини

Сторінки: 1 2 3

Спроби пересадити шкіру від однієї людини іншій робилися ще в глибоку давнину. Однак низький рівень розвитку медицини в той час утруднював отримання позитивних результатів. Попадання в рану мікробів при відсутності відповідних запобіжних заходів майже неминуче, а це часто призводило до нагноєння рани і відторгнення пересадженої шкіри. Про існування мікробів, що викликають нагноєння ран, стало відомо тільки в другій половині минулого століття після чудових відкриттів французького вченого Луї Пастера.
У 1742 році медичний факультет в Парижі виніс рішення про те, що операція пересадки шкіри, розроблена талановитим італійським хірургом Тальякоччи, не повинна застосовуватися через неминучість відмирання пересадженого ділянки шкіри після смерті людини, від якого за життя він був узятий.
Надалі, в зв'язку з прогресом медицини, випадки пересадки шкіри у людини проводилися багаторазово, причому хірурги помітили, що шкіра, пересаджена в межах одного організму, тобто одного місця на інше, приростає краще, ніж шкіра, взята від іншої людини.
Ще з глибокої давнини робилися спроби переливання крові від людини до людини. Кров являє собою рідку тканину, омиває всі інші тканини. Вона містить червоні і білі кров'яні клітини, білкові і інші речовини, що входять до складу організму. Спроби перелити кров іншій людині довго терпіли невдачі тому, що в перші хвилини і години після переливання часто спостерігалися важкі ускладнення, іноді зі смертельним результатом. Тільки в кінці минулого та на початку нашого століття було встановлено, що всі люди за властивостями крові поділяються на чотири групи, і тільки переливання крові з урахуванням цих груп не викликає подібних ускладнень.
Піонером переливання крові в Радянському Союзі є Ст. Н. Шамов, нині дійсний член Академії медичних наук СРСР. Ще у 1920-1921 роках Ст. Н. Шамов і Н. Н. Єланський прийшли до висновку, що пересадка шкіри у людини повинна бути більш успішною у разі підбору донора (людини, що дає шкіру) і реципієнта (особа, якій цю шкіру пересаджують) за групами крові. Це положення поки ще недостатньо вивчено і пояснено, але в принципі воно є правильним і дуже важливим для успішного приживлення пересадженої тканини або органу у людини. В останні роки працями багатьох радянських та закордонних вчених доведено, що не тільки кров, але і всі інші тканини людського тіла діляться на групи, причому групи крові відповідають групам тканин. Великий внесок у вивчення груп тканин внесли радянські вчені В. Л. Кричевський та Н. Н. Жуков-Вережников, П. Н. Косяков, 3. В. Рознова та інші.
Останнім часом проведені цікаві дослідження з пересадки шкіри у тварин. У 1953 році великих успіхів у приживленні пересадженої шкіри у щурів досягли радянські вчені М. І. Єфімов і Т. Ст. Мусіна. Вони спостерігали хороший стан шкіри, пересадженої від іншої щури, протягом 16 місяців, тобто добилися повного приживлення.
У 1954 році дуже цікаві досліди з пересадки шкіри у мишей і щурів опублікував іноземний вчений Шефер. Він встановив, що при пересадці шкіри дорослим тваринам однієї статі успішне приживлення зазначається у 8 відсотках випадків, а дорослим тваринам одного року і одного посліду - в 14 відсотках випадків. Виходячи з уявлення, що гормони (хімічно активні речовини, які виробляються залозами внутрішньої секреції) сприяють формуванню індивідуальних особливостей кожного організму, Шефер досліджував вплив статевих гормонів на успішність приживлення пересадженої шкіри. В одній серії дослідів він кастрував новонароджених щурят і через 3 місяці пересаджував їм шматки шкіри від інших особин. В результаті у кастрованих тварин приживлення спостерігалося в 42 відсотках випадків, а у некастрованих - тільки в 14 відсотках.
Особливо цікаві результати по пересадці шкіри у щурів опублікував у 1959 році співробітник Інституту експериментальної біології АМН СРСР Е. А. Зотіков. Він провів дві серії дослідів. У першій серії проводилася пересадка маленького шматочка шкіри від одного щура до іншої. Ні в одному випадку пересаджений шматочок шкіри не прижився. В іншій серії дослідів при пересадці великого клаптя шкіри найчастіше спостерігалося приживлення. Зазначимо тут, що цей факт має дуже важливе значення для пересадки цілих органів і частин тіла.