Рада Народних Комісарів РРФСР 19 грудня 1919 р. прийняв підписана в. І. Леніним постанова «Про заборону на території РРФСР виготовлення та продаж спирту, міцних напоїв і не відносяться до напоїв спиртовмісних речовин» («Известия ВЦИК», 1 січня 1920 р.). Незважаючи на найсуворіше покарання за самогоноваріння, передбачених цією постановою, самогон залишався найбільш поширеним алкогольним напоєм в країні. Якщо в 1922 р. було виявлено 94 тис. випадків самогоноваріння, то в 1924 р.-275 тис., у 1922 р. відібрано 22 тис. самогонних апаратів, а в 1924 р. - 73 тыс.1. За даними В. М. Четыркина (1924), збиток, що наноситься народному господарству самогонным промислом внаслідок витрати зерна, палива і т. п. склав у 1924 р. 235 млн. р.
Колосальне споживання самогону, схильне до безперервного збільшення, величезний збиток, що наноситься народному господарству самогоноварінням, значна кількість токсичних сивушних масел у самогоні, доступність самогону в будь-який час і в будь-якому селі і пов'язана з цим небезпека нескінченного розширення пияцтва серед населення, нарешті, безуспішність адміністративних заходів по боротьбі з самогоноварінням - все це змусило уряд взяти на себе виробництво горілки і ввести винну монополію. Це було зроблено і влітку 1925 р. була розширена продаж 40° горілки.
Зі скасуванням заборони на продаж спиртних напоїв почала розвиватися промисловість, що виробляє алкогольні напої, особливо спирт, необхідний для виробництва горілки і горілчаних виробів. Число винокурних заводів зросла з 133 в 1924 - 1925 рр. до 433 у 1927-1928 рр., а виробництво спирту за цей період зріс у 5,7 рази і склало в 1927 - 1928 рр. 219,6 млн. л [Гуревич 3. А., Залевський А. 3., 1930].
У 1927 р. споживання абсолютного алкоголю на душу населення збільшилося більш ніж у 4 рази порівняно з 1925 р., в основному за рахунок збільшення споживання горілки (без урахування самогону). Якщо врахувати виробництво самогону, то споживання алкогольних напоїв на душу населення буде значно вище. ЦСУ УРСР в 1928 і 1929 рр. обстежило по спеціальній анкеті більше чверті селянських господарств в сільських районах РРФСР. Обробка близько 26 тис. анкет дозволила зробити ряд висновків, які, не претендуючи на повну достовірність, давали уявлення про споживання спиртних напоїв в селі в 1927 р. (623 500 л самогону, що склало 7,5 л на душу населення). Відсоток селянських господарств, які споживають спиртні напої, склав 83,92.
В наступні роки виробництво алкогольних напоїв збільшується. Етилового спирту до 1940 р. вироблено 89,9 млн. дал, з яких 39% йшло на виготовлення горілки та лікеро-горілчаних виробів [Пыхов В. Р., 1973]. У 1940 р. в країні вироблялося 19,7 млн. дал виноградного вина і 121,3 млн. дал пива тобто кількість всіх алкогольних напоїв (у перерахунку на абсолютний алкоголь) склало в 1940 р. 1,9 л на душу населення.
У післявоєнний період виробництво всіх алкогольних напоїв до 1950 р. досягла майже довоєнного рівня, і в подальшому відмічається її збільшення.
Так, виробництво етилового спирту до 1970 р. порівняно з 1940 р. збільшилася в 3,1 рази і склало 279,6 млн. дал (табл. 5).
За даними В. Р. Пыхова, приблизно 50% виробничого етилового спирту (переважно виробленого з харчового сировини) витрачається на харчові та медичні цілі; 60-62% від загальної постачання спирту для цих цілей йде на виготовлення горілки та лікеро-горілчаних виробів, близько 30%-на виготовлення різних вин. У післявоєнні роки В нашій країні отримала значний розвиток виноробна промисловість. Так, в 1960 р. випуск виноградного вина в порівнянні з 1940 р. збільшився в 6,4 рази, з 1960 по 1970 р. продукція виноробної промисловості зросла в 3 рази і склав 35,8% від загального обсягу алкогольних напоїв [Бившев В. Ф., Білоусова Е. А., 1973].
Динаміка виробництва виноградного вина і пива в нашій країні представлена в табл. 6. Як видно з таблиці, виробництво виноградного вина збільшилося порівняно з довоєнним рівнем в 15 разів, а пива - в 5 разів.
Сторінки: 1 2
