Злочини медичні - професійні або професійно-посадові правопорушення медичних працівників (лікарів, фельдшерів, акушерок та ін), що представляють собою злочини, карані за чинним кримінальним законодавством, на відміну від них, проступки медпрацівників підлягають адміністративної, дисциплінарної або суспільної відповідальності. Злочин характеризується наявністю у правопорушенні медпрацівника суспільної небезпечності вчиненого ним діяння (дії або бездіяльності). Якщо ж правопорушення не містить суспільної небезпечності, то воно кваліфікується як проступок, наприклад недотримання правил внутрішнього розпорядку лікувального або санітарно-епідеміологічного закладу, порушення трудової, виробничої, службової дисципліни, ненавмисне заподіяння майнової шкоди (псування обладнання, безгосподарність у витрачанні реактивів, ліків тощо).
В «Основах законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я», затверджених на сесії Верховної Ради СРСР від 19 грудня 1969 р. і введених в дію з 1 липня 1970 р., вказані права, обов'язки, умови виникнення і форми відповідальності медичних і фармацевтичних працівників. Цей закон забороняє заняття медичною і фармацевтичною діяльністю особам, допущеним до неї у встановленому порядку, і визначає відповідальність за незаконне лікування, за порушення медичними і фармацевтичними працівниками своїх професійних обов'язків і порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм. Закон, вводячи обов'язок зберігати лікарську таємницю, вказує, що лікарі та інші медпрацівники не має права розголошувати отримані ними при виконанні професійних обов'язків відомості про хворобу, інтимну та сімейну сторони життя хворого. Однак керівники медичних установ повинні повідомляти органам охорони здоров'я відомості про хвороби громадян, коли це служить забезпеченню інтересів охорони здоров'я населення, а також слідчим і судовим органам - за їх вимогою (ст. 16). Юридичні коментарі визначають розголошення лікарської таємниці як протиправна дія, незалежно від того, вчинено умисно або з необережності. Шляхами розголошення можуть бути: повідомлення в розмові, доповіді, приватному листі, ознайомлення сторонніх осіб з даними медичних документів, опублікування відомостей у наукових роботах без зміни прізвища, імені або по батькові хворого і т. д.
Чинний Кримінальний кодекс РРФСР (1960) і кримінальні кодекси союзних республік містять ряд статей, що безпосередньо передбачають залучення медпрацівників до кримінальної відповідальності за ненадання медичної допомоги, порушення правил, встановлених з метою боротьби з епідеміями, незаконно вироблені аборти, за порушення правил обліку, перевезення, пересилання, а також виробництва наркотичних та інших сильнодіючих і отруйних речовин, зберігання і відпуску їх з метою збуту.
«Основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я» визначено, що «медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у дорозі, на вулиці, в інших громадських місцях та вдома» (ст. 33). Кримінальне законодавство передбачає караність «ненадання допомоги хворому без поважних причин особою, зобов'язаним її надавати відповідно до закону або зі спеціальним правилом» (наприклад, ст. 128 КК РРФСР); це відноситься в рівній мірі до лікаря, фельдшера, санітарові, чергового швидкої допомоги та ін. Винність медпрацівника загострюється і покарання посилюється, якщо ненадання допомоги «спричинило або завідомо могло спричинити смерть хворого або інші тяжкі для нього наслідки» (наприклад, погіршення хвороби, тяжкі тілесні ушкодження тощо). Основами законодавства про охорону здоров'я також передбачена дисциплінарна, адміністративна або кримінальна відповідальність за порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил (ст. 18). Таке порушення карається в кримінальному порядку, якщо воно спричинило або могло спричинити поширення
епідемічних та інших заразних захворювань» (наприклад, ст. 222 КК РРФСР).
Аборт - штучне переривання вагітності, є протизаконною дією при порушенні положень Указу Президії Верховної Ради СРСР від 23 листопада 1955 року «Про скасування заборони абортів», якщо лікар зробив цю операцію за межами лікувального закладу, незалежно від того, чи були або відсутні медичні показання до аборту (наприклад, ст. 116 КК РРФСР). Відповідальність лікаря виключається лише у випадку, коли він діяв при крайній до того необхідності, наприклад, якщо за медичними показаннями аборт слід зробити негайно, а вагітну жінку не можна транспортувати (наприклад, ст. 14 КК РРФСР).
