Імунологічні відкриття довгий час намагалися пробити собі дорогу в не завжди до них довірливу «країну онкологію». Кращим критерієм завжди була клінічна практика. У середині 1960-х років американець А. Гольдстейн виділив з тимуса новонароджених тварин розчинну фракцію, яка посилювала функції Т-лімфоцитів людей, з яких-небудь причин ослаблених. Препарат отримав назву тимозин; його стали широко застосовувати для посилення імунологічної реактивності онкологічних хворих. Сам по собі тимозин не мав протипухлинною активністю, але він відновлював діяльність Т-клітин, ослаблених хіміотерапією або опроміненням. В нашій країні були отримані аналоги тимозин (Т-активін, тимолин, тиморин), часом перевершують по активності тимозин. Були апробовані також методи підсадки ембріонального тимуса онкологічним хворим. Стимуляторами Т-лімфоцитів виявилися і деякі антипаразитарні препарати (левамізол, декарис). Однак у кращому випадку такі модулюють впливу викликали неоднакову за тривалістю стабілізацію патологічного процесу (ремісію), але не рятували від недуги.
На початку 70-х років був запропонований оригінальний метод посилення імунологічної реакції за рахунок спрямованої обробки поза організму лімфоцитів онкологічних хворих. У пацієнта одномоментно забирали значну кількість крові, заповнюючи крововтрату переливанням донорської. З крові хворого лімфоцити виділяли і протягом десятків годин витримували їх у розчині імуностимулятора. Потім «відремонтовані» клітини повертали господареві.
Такий принцип модифікації імунної відповіді мав ту перевагу, що не був пов'язаний зі стимуляцією виснажених хворобою захисних сил організму, а відбувався як би в обхід ослабленою імунорегуляції і забезпечував доставку в кровотік вже навчених «вбивць» (кілерів) пухлинних клітин. Цей досить трудомісткий метод застосовувався лише у хворих на останній стадії хвороби і з суворо індивідуальними показаннями. В якості стимулятора використовувався препарат рослинного походження - фитогеммагглютинин (ФГА), що сприяє вихованню лімфоцитів-кілерів. Найбільш помітне цілюща дія активовані лімфоцити чинили при введенні безпосередньо в пухлинний вузол.
І знову почалися дискусії, стимулює ФГА тільки протипухлинні клітини або попутно він посилює активність і лімфоцитів-супресорів. Для дії препарату знаходили образне порівняння з пастухом, який «жене корів, а куди - не знає сам». Примітно, що через 10 років після того, як ця робота була проведена в нашій країні (1973), вона була повністю повторена для лікування важких онкологічних хворих групою американських лікарів під керівництвом головного хірурга Національного інституту раку в США Стівена Розенберга. Стало очевидним, що головний пошук повинен бути спрямований на природні біологічно активні речовини, які в мінімальних кількостях виробляє сам організм, але продукція їх може бути посилена методами сучасної біотехнології.
І таку речовину було знайдено. Ним виявився відкритий в 1975 р. імунологічний гормон, що виробляється самими Т-лімфоцитами. Це - інтерлейкін-2 (ІЛ-2). Саме ІЛ-2 сприяє у здорових людей перетворення нейтральних до того лімфоцитоз в клітини-кілери, саме його синтез при злоякісному пухлинному рості різко порушений. З'єднавши клітку, продуцирующую ІЛ-2, з нешкідливою кишковою паличкою, дослідники домоглися отримання очищеного (рекомбінантного) ІЛ-2 в досить великих кількостях. Сталося це в 1984 р.
