Функції медичних психологів у наркології в останні роки істотно розширилися. Зміна профілю підготовки з акцентом на участь у лікувально-реабілітаційному процесі забезпечило можливість їх використання в психотерапевтичній, консультативної, реабілітаційної та профілактичної роботи. В даний час фахівці в області медичної психології працюють у всіх великих наркологічних установах і грають важливу роль в індивідуальній психо-корекційної та консультативній роботі з хворими та членами їх сімей; спільно з лікарями-наркологами проводять групову та сімейну психотерапію; організують роботу терапевтичного співтовариства хворих в рамках стаціонарних наркологічних відділень та амбулаторних умовах; здійснюють профілактичну роботу головним чином з підлітковим контингентом; займаються психолого-просвітницькою діяльністю; застосовують доступні їм психологічні методи для вивчення ефективності проведених лікувально-реабілітаційних заходів (Гузиков, Зобнев, Мейроян, 1986).
На думку провідних фахівців, особистість лікаря-психотерапевта, медичного психолога, психолога-консультанта і їх взаємини з хворим виступають в якості найважливіших факторів, що обумовлюють ефективність психотерапії. Тому центральним моментом професійної підготовки лікарів і медичних психологів для психокорекційної роботи є вироблення адекватного особистісно-психологічних особливостей психотерапевта індивідуального стилю психологічної допомоги.
Починаючи з класичних робіт і аж до досліджень останнього часу, індивідуальний стиль діяльності як окремих психотерапевтів, так і цілих психотерапевтичних шкіл визначався головним чином за їх місцем на шкалі «директивність - недирективность». Модель абсолютно директивного психотерапевта імпліцитно міститься в методі гіпносугестивною психотерапії. Приклад протилежного моделі - система недирективной психотерапії Роджерса К., центрованої на пацієнті. Однак ступінь директивності далеко не вичерпує всіх аспектів індивідуального стилю психотерапевта, якщо розглядати індивідуальний стиль як всю систему відмінних ознак діяльності людини, зумовлених особливостями його особистості (Климов, 1969).
Індивідуальний стиль психотерапії - це перш за все стиль спілкування. Зміст його зумовлено як об'єктивними умовами - характер захворювання пацієнта, особливості його особистості, інтелекту, соціального статусу, відношення до лікування тощо,- так і суб'єктивними - рольова поведінка, способи (техніки) психотерапевтичного впливу (переконання, переорієнтація, сугестія, навчання, аналіз, емоційно-стресові впливи тощо), особливості побудови емоційних стосунків з хворими.
Практичний досвід психотерапії показує, що досягнення подібних результатів може бути забезпечено застосуванням різних, іноді протилежних за своєю суттю методичних прийомів. Чи Не пояснюється це тим, що існує неспецифічний для різних методичних прийомів психологічний фактор, що забезпечує ефективність психотерапії? Це питання ми розглядаємо в якості основного при вивченні індивідуального стилю психотерапевтів.
Першим параметром стилю психотерапії є тип рольового поведінки. Виділяють кілька типів рольової поведінки психотерапевтів у їх взаєминах з хворими: аналітик, активний лідер, коментатор, посередник, рівноправний партнер у відносинах з пацієнтом або групою (Kratochvil, 1976).
Сторінки: 1 2 3 4
