Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Поширеність алкоголізму

У країнах Латинської Америки, за даними J. Mariategui (1974), поширеність хворих алкоголізмом складає в середньому 1,5%, а в деяких містах і прилеглих до них областях (урбанізовані райони) досягає 8%. Зокрема, в промислово розвинених містах Бразилії серед працюючих поширеність алкоголізму досягає 6,4%; в Коста-Ріці алкоголізмом страждає приблизно 2% міського населення, причому у 14% з них відзначаються ті чи інші соціальні наслідки алкоголізму; серед міського населення Чилі поширеність алкоголізму становить 2%, у прилеглих до міст районах (зазвичай більш бідних) - до 7%, а серед деяких груп корінного населення (аборигени) - до 13%. У Перу серед міського населення алкоголізм зазначається у 2,2% жителів, у прилеглих до міст районах - у 8,8%. У Мексиці та Уругваї поширеність алкоголізму сягає 7-9%. Наводячи ці показники, J. Mariategui підкреслює необхідність їх уточнення і вироблення єдиного розуміння алкоголізму як захворювання, уточнення соціальної та географічної структури алкоголізму по окремим країнам і континенту в цілому.
Є публікації про поширеність алкоголізму в окремих соціалістичних країнах. Так, в СФРЮ 1963 р. налічувалося близько 40 тис. хворих на алкоголізм, що складає більше 2% населення. Серед працюючих в промисловості чоловіків зареєстровано 18,5% осіб, які страждають алкоголізмом, і 17,3% надмірно п'ють, а серед жінок - 0,9 і 2,3%відповідно.
Серед дорослого населення НДР налічується 1,5% хворих алкоголізмом. З 2,3 млн. лікувалися стаціонарно в НДР в 1976 р. спостерігалося 16 тис. алкогольних уражень (психози, цирози печінки, отруєння).
За даними Т. Lunch (1964), алкоголізм в ЧССР особливо поширений серед юнаків (13-19 років). Е. Friova (1966) зазначає, що при обстеженні 516 сімейств у 26,7% випадків був виявлений алкоголізм одного чи обох батьків.
У ПНР понад 1,5 млн. осіб зловживають алкоголем, з них близько 400 тис. потребують постійному, систематичному лікуванні.
Найменше поширення алкоголізму та алкогольних захворювань порівняно з усіма соціалістичними країнами (за даними М. Chafetz, 1964) спостерігається в НРБ.
За даними Б. Д. Петракова (1976), в СРСР та інших соціалістичних країнах показник поширеності хронічного алкоголізму у містах становив в 1955-1975 рр. в середньому 4,9-5 випадків, а в сільській місцевості - 2,5-3 випадки на 1000 населення. За 15 провідним капіталістичним країнам за цей час показник поширеності хворих хронічним алкоголізмом відповідно був 14,8 і 6,2%
Наведені дані свідчать про переваги соціалістичного способу життя.
Разом з тим результати спеціальних досліджень у нашій країні вказують на певний зв'язок між рівнем споживання алкогольних напоїв та поширеністю пияцтва та алкоголізму серед окремих груп населення.
Ще в 20-х роках 3. А. Гуревич, А. 3. Залевський (1930) показали залежність між споживанням алкоголю на душу населення і кількістю госпіталізованих в психіатричні лікарні України хворих з алкогольними психозами за період з 1910 по 1927 р. Зі збільшенням споживання алкоголю на душу населення з 3,4 до 3,8 л (в період з 1910 по 1918 р.) на 14% збільшується число госпіталізованих хворих з алкогольними психозами. Введення в 1914 р. заборони на продаж алкогольних напоїв призвело до різкого зменшення кількості хворих у період з 1915 по 1916 р. Зі скасуванням в 1925 р. обмежень на продаж міцних спиртних напоїв спостерігалося швидке збільшення споживання алкоголю на душу населення, яке з 1923 по 1927 р. зросло у 6 разів (з 0,2 до 1,2 л). За цей період кількість госпіталізованих хворих з алкогольними психозами збільшилася в 7,6 рази.