Щурячий рикетсіоз

Щурячий рикетсіоз (синонім: щурячий висипний тиф, ендемічний висипний тиф) - гостре гарячкове захворювання людей, подібне за клінічними проявами з висипним тифом (див.). Щурячий рикетсіоз відноситься до риккетсиозам групи висипного тифу і виникає спорадично в місцевостях, в яких поширений рикетсіоз щурів і мишей.
Етіологія. Збудник щурячого риккетсиоза - рикетсій Музера (Rickettsia mooseri) - є варіантом рикетсії Провацека і близький до них імунологічно. Рикетсій Музера виділені з крові хворих людей, з мозку заражених щурів і мишей, а також з кишечнику паразитують на них бліх, де вони зберігаються довічно, виділяючись у великій кількості з випорожненнями. В слинних залозах бліх рикетсії відсутні, тому щурячий рикетсіоз через укуси бліх не передається.
Епідеміологія. Для зараження людини щурячою риккетсиозом досить незначною частки заразних випорожнень блохи. Зараження відбувається при попаданні «фекального вірусу» на пошкоджену шкіру при розчухуванні і в ранку від укусу блохи, а також на видимі слизові оболонки. Розсіювання збудника щурячого риккетсиоза відбувається і з сечею заражених гризунів, тому можливе зараження через харчові продукти, інфіковані сечею хворих щурів. Щурячий рикетсіоз зустрічається частіше в осінньо-зимові місяці.
Захворювання від хворої людини до здорової не передається.
Частіше хворіють працівники продуктових складів і магазинів («хвороба крамарів»), харчових підприємств і домашні господині.
Клінічна картина. Інкубаційний період 8-12 днів. Захворювання виникає гостро - з ознобом, головним болем, ломотою. На 5-7-й день від початку захворювання на тулубі, кінцівках, іноді на долонях і підошвах з'являється висип. Гарячковий період триває в середньому близько двох тижнів. Ускладнення спостерігаються рідко. Прогноз сприятливий, відновлення працездатності швидке. Після перенесеного захворювання залишається імунітет. Розрізняють захворювання тільки по переважанню титрів антитіл до антигену рикетсій Музера над титрами антитіл до антигену рикетсії Провацека в реакціях аглютинації та зв'язування комплементу. Патогенез і патологічна анатомія через рідкості летальних випадків не вивчені.
Лікування. Хворих щурячою риккетсиозом госпіталізують в інфекційне відділення. Догляд і лікування такі ж, як і при висипному тифі. Призначають біоміцин та тераміцин дробовими дозами по 1-2 г на добу.
Основні заходи профілактики зводяться до систематичного знищення щурів і мишей в осередках щурячого риккетсиоза та попередження завезення заражених щурів в порти з прибувають судами (дератизація судів, виключення переходу щурів на територію порту).
Поряд з цим слід приймати заходи по захисту харчових продуктів від гризунів.
В осередку захворювання проводять дератизацію (див.) та дезінсекцію (див.). Специфічна профілактика не розроблена.