Третинна профілактика стала швидко розвиватися після другої світової війни у зв'язку з необхідністю трудового і соціального устрою інвалідів. Висока моральна відповідальність перед значною частиною людства, постраждалої від війни, частково або повністю втратила здоров'я, працездатність або соціальне становище, знайшла у багатьох країнах своє вираження в систематичній діяльності суспільства і держави, представшей під різними назвами: реабілітація, реадаптація, ресоціалізація, відновлювальна терапія тощо
Поняття реабілітації має не тільки більш виражений соціальний відтінок, але припускає певний юридичний акцент: під реабілітацією розуміють відновлення соціального статусу людини, відновлення його в правах. Термін «реадаптація» зазвичай вживається медичними працівниками; зараз про реадаптації говорять як про пристосування (головним чином біологічне, але й соціальне теж) до життя, праці на новому рівні шляхом розвитку залишилися після хвороби компенсаторних можливостей організму. Ресоціалізація має на увазі можливо більш повне пожвавлення втрачених в результаті хвороби соціальних зв'язків і придбання нових. Сутність відновної терапії полягає у виправленні залишилися після хвороби або травми структурних або функціональних порушень, що перешкоджають життя в суспільстві та соціально корисної діяльності людини (наприклад, висічення рубців, що обмежують рухи в суглобах; пластичні операції після опіків обличчя; заміна органів, що втратили функціональну здатність, протезами та ін).
Розмах такого роду діяльності був настільки великий, що поступово вона придбала міжнародний характер, отримала теоретичне обґрунтування, оформилася в самостійну галузь знань під назвою «реабілітація» і поширилася на захворювання, не пов'язані з війною. В даний час, згідно з рекомендаціями ВООЗ, прийнято розрізняти медичну, професійну та соціальну реабілітацію.
На будь-яке захворювання органів і систем організму: захворювання очей, серцево-судинне або дефект мови - людина дає психічну реакцію. Глибина і якість цієї реакції залежать від багатьох обставин: тяжкості основного захворювання та пов'язаних з ним ускладнень, характеру створеної захворюванням об'єктивної і суб'єктивно усвідомлюваною хворим ситуації, особливостей особистості потерпілого, його характеру, темпераменту, його соціальних установок, положення, здатності правильно оцінити те, що трапилося і пристосуватися до нових умов, ставлення оточуючих і т. д. Ось чому реабілітація при будь-якій формі патології організму повинна включати психічний аспект. При психічних захворюваннях цілісної особистості людини зазнає значно більшої шкоди, ніж при захворюваннях тіла. При будь-якому психічному захворюванні дуже рано починають страждати соціальні зв'язки людини. Тому реабілітація психічно хворих завжди зводиться до їх ресоціалізації. Обсяг реабілітаційної допомоги населенню, її характер, спрямованість цілком визначаються місцевими умовами і залежать від політичного устрою, економічного рівня, розвитку медицини, організації охорони здоров'я, розвитку мережі соціального забезпечення населення, панівної ідеології, зацікавленості держави і суспільства у вирішенні питань реабілітації та інших важливих обставин.
