Сторінки: 1 2 3

Поняття реабілітації хворих з психічними порушеннями

Рівень реадаптації хворого залежить не тільки від характеру і тяжкості психічної патології, але і від позиції сім'ї, родичів і тієї обстановки, в якій перебуває такий хворий або в яку він повинен повернутися після виписки з лікарні. З цими причинами пов'язують в усьому світі процес «осідання» частини хворих у психіатричних лікарнях. У ряді економічно розвинених країн велика кількість психіатричних лікарень і велика кількість психіатричних ліжок в загальній системі охорони здоров'я є гальмом для подальшого розвитку психіатричної допомоги та реабілітації хворих. Так, на думку експертів ВООЗ, задовольняє потреби населення є кількість психіатричних ліжок 1-3 на 1000 населення. Ця норма є в СРСР. У деяких країнах кількість психіатричних ліжок на 1000 населення досягає 6. В Англії під психіатричні лікарні відводиться 45-50% всього ліжкового фонду; на обслуговування психічно хворих у стаціонарі витрачається 98% витрат за психоневрологічної допомоги, а в амбулаторних умовах - тільки 2%. Для того щоб лікарні не були порожніми, хворих довго тримають там. Це не тільки не стимулює їх до активної повернення до життя, але сприяє розвитку так званих явищ госпіталізму: страху перед випискою, боязні труднощів, відходу в хворобу, обмеження кола інтересів, безініціативність, втрати професійної придатності. З-за недостатньої роботи по реабілітації багато хворих після виписки знову повертаються до лікарні. Тому в ряді країн з розвиненою ліжкової мережею на найближчий час ставиться завдання згортання ліжкового фонду, доведення його до 1,5-3,5 ліжка на 1000 населення. Одночасно повинна розвиватися амбулаторна допомога.
Значна тривалість психічних захворювань, нерідкий їх рецидивуючий характер визначають необхідність систематичного спостереження хворих психоневрологічним диспансером. Цей вид допомоги є обов'язковим при деяких психічних захворювань. З метою підвищення активності самих хворих в діяльності по реабілітації вирішено було створити додаткові види допомоги. Так, в Ленінграді та інших великих містах виникли клуби колишніх пацієнтів, існуючі на добровільних засадах. Залучення хворих у колектив, його вплив використовуються для перебудови системи відносин хворого до суспільства і до самого себе. Діяльність клубу спрямовується і контролюється лікарем, але організується і здійснюється самими хворими. Положенням передбачається виконання членами клубу психогігієнічних вимог, участь у заняттях фізкультурою, дотримання режиму дня та розпорядку роботи клубу, всебічний розвиток почуття товариства і ін. Активність роботи в клубі заохочується, передбачаються трудове виховання, заняття спортом та культурна програма, навчання прийомів аутогенного тренування і самонавіяння, організовуються зустрічі лікаря з родичами хворих; хворі можуть працювати в групах, об'єднані спільністю інтересів.
Накопичений вітчизняної психіатрією значний досвід роботи по реабілітації хворих з психічними порушеннями дозволив сформулювати її основні принципи. Перший принцип реабілітації стверджує єдність біологічних і соціальних методів впливу. Лікування хворого органічно поєднується з консультативною, педагогічною роботою і діяльністю по соціальному пристрою. Другий принцип передбачає не тільки роботу з хворим, але й оздоровлення середовища, сприятливий для хворого зміна взаємин у сім'ї, у професійній і громадській сферах його діяльності. Третій принцип має на увазі, що всі лікувально-відновні заходи опосередковуються через особистість хворого, роблять його активним і зацікавленим учасником реабілітаційних заходів. Четвертий принцип - ступінчастість реабілітації, послідовна зміна форм і методів впливу на хворого.
Здійснення ідей реабілітації виявилося можливим лише на сучасному високому рівні забезпечення хворого в гострому періоді активної лікарською терапією. Тільки у зв'язку з редукцією психопатологічної симптоматики створюються основи для реабілітаційної діяльності. Конкретний зміст її визначається нозологічною приналежністю захворювання та індивідуальними особливостями кожного випадку.