Скеннер (від англійського терміна skanner, тобто развертывающий механізм) - це прилад для автоматичної реєстрації даних про топографії та інтенсивності накопичення у певному органі чи певної галузі організму радіоактивного препарату, зокрема J131, введеного з діагностичною або лікувальною метою. Скеннер створює штрихові (фотографічні або) зображення за допомогою гамма-випромінювача. Синонімами скеннера є терміни гамма-топограф, сцинтиграф. Одержувані за допомогою скеннера зображення називаються сцинтиграммами. Сцинтиграммы є об'єктивними документами накопичення J131, зокрема при наявності раку щитовидної залози та його метастазів. Сцинтиграмма уточнює їх локалізацію, а також їх динаміку під впливом лікувальних заходів.
Скеннирование виконується за допомогою радіоактивного J131, по-перше, для визначення локалізації цього ізотопу в тканинах, по-друге, для виявлення накопичує йод пухлинної тканини, ще не видаленої під час операції, в-третіх - після операції для виявлення прихованих функціонують метастазів раку щитовидної залози як в області шиї, так і в усьому тілі, зокрема в легенях і кістках. Крім того, скеннирование дозволяє виявити ділянки нормальної тиреоїдної тканини, залишеної під час операції.
У хворих на рак щитовидної залози після її видалення часто виявляються раніше приховані і віддалені метастази. Вони можуть стати у цих хворих і функціонуючими і накопичують J131, проте не такою мірою, як це характерно для нормальної тканини щитовидної залози, а в більш слабкою.
Тиреоїдектомія, здійснена з необхідною радикальністю, часто перетворює німі метастази, не складали J131 в поглинають його з відповідним лікувальним ефектом, як це багаторазово показали у нас в. І. Колесов і його співробітники (1964, 1965).
King і Kitchel (за Maisin з співр.) таким чином резюмують мети скеннирования щитовидної залози:
1. Виявлення меж, у яких було виконано хірургічне втручання. Скеннирование дозволяє визначити, якою мірою хірург, який прагнув виконати «повну» тиреоїдектомію, досяг відповідної мети.
2. Виявити функціонуючу тканину щитовидної залози за межами її нормального розташування.
3. Виявити метастази раку щитовидної залози, які містять функціонуючу тканину легень, в мозковій тканині, кістках та інших органах.
4. Розрізняти «гарячі» і «холодні» вузли по мірі накопичення ними радіоактивного йоду.
Поодинокий вузол, поглинаючий J131, практично завжди доброякісний. «Холодний» вузол, не поглинає J131, може бути злоякісним, що
спостерігалося, однак, зазначеними авторами в межах від 2 до 50% (King і Kitchel).
Перш, ніж узагальнити наші дані про роль скеннирования у великої кількості хворих на рак щитовидної залози, які зазнали оперативного втручання, уявімо більш докладно ряд окремих спостережень, що відносяться до дооперационному та післяопераційного стану обстежених нами хворих.
Скеннирование було нами виконано у 229 хворих на рак щитовидної залози після оперативного втручання, а саме екстирпації щитовидної залози, причому у деяких з них з видаленням регіонарних лімфатичних вузлів і передніх м'язів шиї. Скеннирование виявило наступне.
З 229 хворих на рак щитовидної залози, у яких, за даними хірургів, була виконана екстирпація ураженої залози у 160, тобто майже в 70%, скеннирование дозволило встановити наявність збереженої в тому чи іншому кількості тиреоїдної тканини, накапливавшей J131. Тільки у 69 оперованих хворих (30%) передня поверхня шиї не виявляла накопичення J131. Тільки у цієї групи хворих екстирпація щитовидної залози була повністю здійснена. Як це буде в подальшому зазначено, найбільш радикально виконана екстирпація і наступні лікувальні заходи з застосуванням іонізуючого випромінювання, безумовно, покращували і часто дуже чітко прогноз щодо тривалості життя і загального стану хворих в III і навіть в IV стадії раку щитовидної залози, не забезпечуючи однак лікування.
