Клінічна картина шоку складається з проявів порушень центрального та периферичного кровообігу і функціонального стану ЦНС. Тяжкість клінічного перебігу шоку в значній мірі залежить від локалізації і характеру ушкодження (травматичний шок), площі і глибини опіків (опіковий шок), фізичних властивостей і шляху ушкоджуючої струму, тривалості його впливу (шок при електротравми), поширеності та тривалості роздавлювання м'яких тканин (травматичний токсикоз), функціонального стану міокарда при кардіогенному шоці (наявність кардіосклерозу, гіпертрофії міокарда) і ін
Під час еректильної фази у потерпілого відзначається мовне і рухове збудження, нерідко не відповідає тяжкості ушкодження, відсутність критичного ставлення до свого стану і навколишнього оточення; тонус скелетних м'язів збільшується; з'являється тахікардія і можливо навіть підвищення артеріального тиску, дихання частішає і стає поверхневим. В клінічній картині торпідної фази шоку переважають розлади кровообігу, зумовлені рефлекторними і нейрогуморальными порушеннями регуляції кровообігу і дихання. Слідом за руховим і мовним збудженням настає загальне пригнічення і байдужий стан потерпілого.
Внаслідок порушень кровообігу вдруге страждає функція всіх органів і систем. Порушується мозковий кровообіг, знижується видільна функція нирок, активність залоз внутрішньої секреції, виникають порушення зовнішнього дихання, зумовлені розладом функції дихального центру і розладами кровообігу в малому колі кровообігу, збільшується кисневе голодування тканин (див. Гіпоксія). Артеріальний тиск падає до нуля, пульс вдається визначити тільки на великих артеріях (головним чином на сонних), потерпілий впадає в несвідомий стан. Шок переходить в незворотну, термінальну фазу виснаження нервової системи.
Поряд з описаною вище класичною картиною, найбільш характерною для травматичного шоку, своєрідність, наприклад, опікового шоку полягає в отсроченности (до декількох діб) настання торпідної фази після дії пошкоджуючого агента, що нерідко упускається з виду. З іншого боку, при септичному та анафілактичному шоці клінічна картина характеризується бурхливим, стрімким розвитком, причому порушення дихання можуть бути виражені досить значно і передувати порушень кровообігу. Розвитку гемолітичного шоку зазвичай передують виражені суб'єктивні відчуття - головний біль, запаморочення, нудота, болі за грудиною і в поперековій області; задишка і порушення дихання також можуть бути ранніми проявами гемолітичного шоку.
Поза умов стаціонару найбільш зручно для оцінки тяжкості стану потерпілого користуватися класифікацією шоку (головним чином травматичного), що ґрунтується на клінічних ознаках і загальнодоступних даних об'єктивного дослідження.
Розрізняють:
Шок I ступеня (легка форма), характеризується відносно задовільним загальним станом потерпілого. Свідомість збережена, але можлива легка загальмованість. Систолічний артеріальний тиск не нижче 100 мм рт. ст., помірна тахікардія (90 - 100 уд. в 1 хв).
Шок II ступеня (середньої тяжкості). Потерпілий блідий, обличчя вкрите липким потом. Спостерігається виражена загальмованість (млявість, на питання відповідає уповільнено), порушення гемодинаміки та дихання: артеріальний тиск знижується до 80-75 мм рт. ст., тахікардія до 110-130 ударів за 1 хвилину, частішає дихання, задишка.
Шок III ступеня (важка форма). Потерпілий абсолютно байдужий до навколишнього оточення, на біль не реагує. Шкіра і видимі слизові оболонки бліді, вологі, з синюшним відтінком. Артеріальний тиск нижче 70 мм рт. ст., пульс понад 130 ударів в 1 хвилину, ниткоподібний, іноді не визначається. Дихання поверхневе, часте, іноді, навпаки, рідкісне.
Шок IV ступеня (предагональная або агональная форма), характеризується вкрай важким станом потерпілого. Свідомість затемнене; пульс та артеріальний тиск не визначаються, дихання нерегулярне. При спостереженні за потерпілим необхідний постійний контроль за рівнем артеріального і центрального венозного тиску, показниками гемоглобіну та гематокриту крові, оцінку погодинного добового діурезу та особливостей якісного складу сечі; контроль за динамікою нейропсихического статусу. Динамічна оцінка цих показників допомагає уточнити діагноз, дозволяє судити про перебіг шоку та ефективності лікувальних заходів.
У ряді випадків, особливо при кардіогенному та септичному шоці, необхідні додаткові дослідження (повторні електрокардіограми, кількісне дослідження рідинних середовищ організму, біохімічні та бактеріологічні дослідження).
