Але всі ці «блага» алкогольна група надає своєму новому члену недарма. Натомість потрібні прийняття «групових норм» та дотримання внутрішньогрупових звичаїв. Входження в групу, як правило, передбачає підвищення інтенсивності вживання алкоголю новим членом. Фактичні розміри пияцтва визначаються позицією лідера і сублидеров алкогольної групи.
Діяльність алкогольної групи нерідко стихійна.
Часто члени групи чітко не усвідомлюють бажання вжити алкоголь, і алкогольний ексцес виникає як би сам собою при зустрічі членів групи один з одним. На тлі емоційного пожвавлення, відповідної міміки, жестів, натяків, експресивного поведінки як би мимоволі народжується і передається всім членам групи думка про бажаність випивки. Реалізація групового бажання далі здійснюється вже майже автоматично, за сформованим конкретною стереотипам.
Алкогольна група у багатьох відношеннях регламентує поведінку свого члена. Вона виробляє і культивує власні цінності аж до своєрідного «алкогольного кодексу честі». Члени групи засвоюють специфічний алкогольний жаргон.
Якщо індивід намагається зберегти незалежність в алкогольній групі, то до нього застосовуються різні санкції, в кінцевому рахунку йому загрожує ізоляція. Встановлено, що найбільш категорично наполягають на дотримання групових норм особи молодше 20 років. Потрібні, зокрема, обов'язковий спільний прийом спиртного при зустрічі членів групи, вживання кожним рівних кількостей алкоголю в ході випивки (на це вказали близько половини опитаних чоловіків і жінок молодше 20 років) і виконання ще ряду умов (Бехтель, 1986).
В. Р. Яраус (1983) вважає, що найбільш небезпечні алкогольні групи, які створюються навколо лідерів з початковими проявами алкоголізму, осіб комунікабельних, енергійних, наділених почуттям гумору.
Поступово у членів групи спотворюються самосвідомість і самооцінка, а внутрішньогрупові подання приймають виражений захисний характер. Виробляється комплекс формулювань і пояснень власного зловживання алкоголем, при цьому виправдання пияцтва стає частиною світогляду. Ставляться під сумнів і дискредитуються тверезий спосіб життя і його носії. Підтримується теза про «нормальних розмірах» пияцтва члена групи, і дійсно кожен з них п'є «як всі», якщо під «усіма» мається на увазі члени алкогольної групи. З алкоголізмом як з хворобою ідентифікуються лише найвіддаленіші, фінальні етапи захворювання, що характеризуються важкими ускладненнями і соціальною дезадаптацією. До хворих алкоголізмом відносять лише глибоко деградованих осіб.
Втягнення у функціонування алкогольної групи відбувається непомітно. Почастішання випивок лише поступово набуває загрозливого характеру. Індивід часом не помічає змін у своєму житті, всерйоз вважаючи, що живе як всі, переносячи своє ставлення до алкоголю на життя суспільства в цілому.
Таким чином, поки що сучасне суспільство стикається з комплексом соціальних і мікросоціальних умов, підтримують вживання алкоголю та сприяють розвитку алкоголізму. Поки ще живучі традиції і звичаї прийому спиртного і необхідний широкий комплекс соціальних заходів для радикальної зміни алкогольної ситуації. Прерогативи працівників охорони здоров'я тут виявляються недостатніми, а чисто медичні зусилля в основному зосереджені на боротьбі з негативними підсумками реальної алкогольної ситуації: лікування алкоголізму, усунення його медико-біологічних наслідків і т. д. Тому необхідний реалізований сьогодні комплексний, міжвідомчий підхід.
Сторінки: 1 2 3
