Статистика пухлин людини

Статистика пухлин людини (захворюваність і смертність).
Відомості про смертність від пухлин отримують з матеріалів лікарської реєстрації причин смерті, що існує у всіх економічно розвинених країнах. Статистичні матеріали країн, що розвиваються, менш достовірні, ніж дані економічно розвинених країн. Відомості про захворюваності пухлинами збирають в обмеженому числі країн. Основною передумовою для успішного розвитку статистики захворюваності О. є наявність безкоштовної державної або громадської медичної допомоги хворим О., що організовується державними або громадськими медичними організаціями.
В СРСР облік захворювань доброякісними О. входить в облік усіх захворювань; тому він не особливо точний. Більш точні відомості про поширеність злоякісних пухлин, так як в СРСР існує обов'язкова їх реєстрація. Повідомлення про хворих направляють в онкологічні диспансери (онкологічні кабінети поліклінік), де їх використовують для статистичних розробок. В деяких соціалістичних країнах (НДР, Польща, Угорщина та ін) існує приблизно така ж, як в СРСР, система обліку і статистики хворих злоякісними О.
У деяких економічно розвинутих капіталістичних країнах (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія, Англія, деякі штати США тощо) є спеціальні центри реєстрації злоякісних пухлин (канцер-реєстри), в яких ведеться облік хворих і спостереження за віддаленими результатами лікування. Додаткові відомості за статистикою О. людини і про зв'язок їх з деякими климатогеографическими та іншими факторами збираються спеціальними експедиціями. В СРСР такі експедиції проводилися неодноразово Інститутом онкології АМН СРСР.
Поширеність візуальних форм злоякісних О. (О. шкіри, губи, молочної залози, матки та ін) досить точно визначається статистикою захворюваності; про поширеність злоякісних пухлин внутрішніх органів (шлунок, легені, печінка, підшлункова залоза та ін) більш точні відомості дає статистика смертності (особливо якщо числа зареєстрованих померлих від цих О. корригируются матеріалами патологоанатомічних розтинів). Прижиттєва діагностика О. цих локалізацій недостатньо точна і не відображає справжнього числа захворювань ними.
Серед усіх причин смерті злоякісні О. в економічно розвинутих капіталістичних країнах (США, Англія, Австрія, Швейцарія, Франція, Швеція та ін), так само як в СРСР, стоять на другому місці, а кількість захворілих і померлих поступово збільшується. Показники смертності від злоякісних О. на 100 000 населення дорівнювали в СРСР у 1958-1959 рр. (міське населення) v чоловіків 128,4 і у жінок 122,9, в США в 1956-1957 рр. (біле населення) відповідно 163,2 і 140,9.
Злоякісні О. вражають частіше населення старшого віку. В СРСР в 1960 р. на 100 000 міського населення відповідної статі і віку від злоякісних О. (без злоякісних захворювань крові, не включавшихся тоді в СРСР в число злоякісних пухлин) померло:

Збільшення у складі населення осіб похилого віку, а також поліпшення діагностики злоякісних О. є основними причинами зростання показників захворюваності та смертності від злоякісних О. Якщо шляхом обчислення стандартизованих показників усунути вплив зміни вікового складу на розміри смертності від злоякісних О., то виявиться, що смертність від них відносно незначно збільшилася, а іноді і знизилася. Так, у містах СРСР від злоякісних пухлин померли на 100 000 чоловіків у простих показниках 79,6 в 1940 р. і 124,5 в 1960 р. (збільшення на 56,5%), а в стандартизованих показниках 138,6 в 1940 р. і 178,8 в 1960 р. (зростання лише на 29%). У жінок за ті ж роки прості показники дорівнювали 79,7 і 119,6 (збільшення на 50%), а стандартизовані -101,3 і 108,9 (зростання лише на 7,5%).
Зіставлення повозрастных показників смертності від злоякісних О. в містах СРСР за 1940 по 1960 рр. показує, що смертність від них серед чоловіків у віці до 40 років в 1960 р. була нижче, ніж у 1940 р. у віці 40-59 років - трохи вище; серед жінок віком до 60 років смертність від злоякісних О. була в 1960 р. нижче, ніж у 1940 р. Смертність збільшилася лише у віці старше 60 років, що значною мірою може бути віднесено за рахунок поліпшення лікарської діагностики, так як за ці ж роки різко зменшилися показники смертності від неуточнених причин і від старечої дряхлості, під якими часто ховається нерозпізнаний рак. До аналогічних висновків про відносно незначному збільшенні частоти злоякісних О., в основному в старечих вікових групах, приводить і аналіз зарубіжних статистичних матеріалів.
Частота злоякісних О. різних локалізацій неоднакова. Онкологічними установами в містах СРСР у 1961 р. було враховано на 100 000 населення 139,2 хворих на рак і 8,3 хворих на саркому та іншими злоякісними О. (без захворювань крові). При цьому рак шлунка був у 29,7% хворих, бронхів, легенів і плеври - у 10,7%, матки - у 13,1%, молочної залози - у 6,3% і шкіри - у 12,3% хворих. Від злоякісних пухлин у 1960 р. померло в СРСР (міське населення) 121,9 на 100 000 населення, з них від раку органів травлення -74,1 (у тому числі стравоходу - 8,0, шлунка - 48,7), від раку органів дихання - 19,5, від раку жіночих статевих органів - 11,9, від саркоми та інших злоякісних пухлин - 3,6.
Аналіз динаміки ураження населення СРСР злоякісними О. різних локалізацій показує, що при відносно незначному зростанні О. майже всіх локалізацій захворюваність раком бронхів, легенів і плеври значно збільшилася. Смертність від раку цієї локалізації на 100 000 міського населення за 1940 - 1960 рр. зросла у чоловіків до простих показниках з 9,2 до 32,4, в стандартизованих - з 15,1 до 46,1. Збільшення це мало місце у всіх вікових групах серед чоловіків старше 30 років і жінок старше 40 років. Настільки значне почастішання злоякісних пухлин органів дихання не залежить від зміни вікового складу населення і від покращення лікарської діагностики, так як це поліпшення в рівній мірі позначилося б у чоловіків і у жінок. Між тим почастішання раку легенів у чоловіків значно більше, ніж у жінок. Зарубіжна статистика також підтверджує повсюдне почастішання раку легенів, особливо у чоловіків.