Препарати групи сульфаніламідів є активними антимікробними засобами та можуть застосовуватися в поєднанні з антибіотиками, так і самостійно для лікування різних екстрагенітальних захворювань у вагітних, роділь і породіль, а також для терапії хориоамнионитов і внутрішньоутробних інфекцій плода.
До даної групи лікарських засобів відносяться стрептоцид, норсульфазол, сульфадимезин, етазол, сульфапиридазин, сульфадиметоксин, сульфален, бактрим (бісептол) та ін.
Всі сульфаніламіди (короткого, середнього та тривалої дії) проникають через плацентарний бар'єр. При цьому внаслідок уповільненої виділення цих препаратів з організму плода вони можуть накопичуватися в фетальної крові та амніотичної рідини у високих концентраціях [Hiiller Н. et al., 1980]. В експериментах на тваринах сульфаніламіди мають слабкий тератогенний ефект, однак в клінічних спостереженнях тератогенної властивості цих препаратів виявлено не було. Найбільшу увагу у перинатальної фармакології привертають до себе сульфаніламіди тривалої дії, які повільно виділяються з організму і внаслідок цього знаходяться в крові і тканинах у стабільно високих концентраціях. Серед цих препаратів найбільш повно в даний час вивчений бактрим, що складається з двох діючих речовин - сульфаметоксазолу і триметоприму. За своєю хіміотерапевтичне активності сульфаметоксазол схожий з іншими сульфаніламідними препаратами, а триметоприм по хімічній структурі близький до хлорідін. Поєднання цих двох препаратів дозволило отримати ефективний засіб боротьби з грампозитивними і грамнегативними мікроорганізмами. О. Ylikorkala і співавт. (1973) вивчили зміст триметоприму і сульфаметоксазолу в крові плода і амніотичній рідини через 4 год після перорального введення жінкам 160 мг триметоприму та 800 мг сульфаметоксазолу в I триместрі вагітності. Було встановлено, що вміст першого препарату в крові плода до цього часу становила 1,54±0,11 мкг/мл, а другого - 51,23±5,06 мкг/мл Концентрація триметоприму в амніотичній рідини через 12 год після введення препарату матері склала 50% від його концентрації в крові жінки, а сульфаметоксазолу через 10 год - 20%.
Сульфаніламіди пролонгованої дії (сульфадиметоксин та ін) мають здатність активно зв'язуватися з альбумінами сироватки крові, внаслідок чого підвищується вміст у крові вільного білірубіну. Це може призводити до виникнення у плода та новонародженого ядерної жовтяниці, так як процеси глюкуронізації в антенатальному та неонатальному періодах протікають недостатньо інтенсивно. Отже, сульфаніламіди пролонгованої дії протипоказані під час вагітності [Kobyletzki D., 1971]. К. Е. Холодів і В. П. Яковлєв (1985) в свою чергу вказують на певну небезпеку призначення сульфаніламідів пролонгованої дії в період лактації. Ці препарати активно переходять з крові породіллі в молоко і можуть накопичуватися в значних кількостях з розвитком гіпербілірубінемії та гемолітичної анемії, пов'язаної з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.
