При багатьох захворюваннях людини щитовидна залоза по-різному включається в патологічний процес і неоднаково ним керує. Вплив лікарських препаратів та фізичних факторів на щитовидну залозу при захворюваннях запальної та дистрофічної природи дає різні лікувально-профілактичні ефекти, причому ці ефекти залежать від взаємовідносин, які складаються між патогенетичними механізмами, що визначають клінічний перебіг і прогресування цих захворювань, і від вираженості функціональних зрушень в гіпофізарно-тиреоїдної системи. Якщо при ревматоїдному артриті або ревмокардиті, при хронічній пневмонії істотну роль грає гіпофізарно-надниркова система, то при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки виявляється дисгормоноз (порушення взаємовідносин між гормонами) в глюкокортикоїдної та мінералокортикоїдної функції кори надниркових залоз, при цьому також розвиваються функціональні зміни щитовидної залози.
При зазначених запальних і дистрофічних захворюваннях основні лікувально-профілактичні впливи, особливо фізико-терапевтичними факторами, виявляються на ділянку надниркових залоз, в той час як при виразковій хворобі такі дії, зокрема дециметроволновую терапію, слід здійснювати на область щитовидної Залози. І. Д. Френкель [1978] показав, що підвищення секреторної функції щитовидної залози під впливом надвисокочастотних електромагнітних коливань надає сприятливу дію на трофічні процеси в області виразки шлунка, на зміну його секреторних і ферментативних процесів. Можливо, що ці електромагнітні впливу на щитовидну залозу позначаються також на функціональному стані симпатичних вузлів, і перш за все на середньому і нижньому вузлах шиї. Це, в свою чергу, призводить до підвищення адаптаційно-трофічної функції симпатичної нервової системи, що сприяє реалізації зазначених процесів у шлунку, кишечнику, печінці та підшлунковій залозах.
Важлива роль у системах пристосування організму до різних умов життя належить симпатико-адреналової системи, яка формується за рахунок клітин зовнішнього листка зародка. Розрізняють два види хром афінних клітин: одні виробляють адреналін, інші - норадреналін. Адреналін виробляється тільки в клітинах мозкової речовини надниркових залоз, у яких є фермент фенилэтаноламин, котрий сприяє перетворенню норадреналіну в адреналін. Норадреналін і дофамін виробляються не тільки в мозковій речовині надниркових залоз, але і в інших скупченнях хромафинної тканини (у головному мозку і симпатичних нервових закінченнях). Ці катехоламіни депонуються в своїх «материнських» клітинах, тобто там, де виробляються, і виділяються в гуморальний середу під впливом нервових імпульсів.
Вищі центри, які регулюють секрецію цих нейрогормонов, знаходяться в корі головного мозку, в області дна IV шлуночка, гіпоталамуса і ретикулярної формації. Эффекторным эвеном є великий черевний нерв і нервові волокна, які виходять з різних симпатичних сплетень. Виходження катехоламінів з клітини стимулює ацетилхолін, активність якого підтримується кальцієм. Це свідчить про те, наскільки складний сам процес синтезу і дії адреналіну, норадреналіну та дофаміну. Вони циркулюють в крові у зв'язаному з білком стані, тому, коли на пацієнта надають вплив в лікувально-профілактичних цілях разночастотными електромагнітними хвилями, наступають дисоціація цих комплексів і вивільнення кожного з зазначених нейрогормонов, здатних вплинути на клітинні елементи.
